Job 6

А Йов відповів та й сказав:

Da tok Job til orde og sa:

Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

Gid min gremmelse blev veid, og min ulykke samtidig lagt på vekten!

то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

For nu er den tyngre enn havets sand; derfor var mine ord tankeløse.

Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

For den Allmektiges piler sitter i mig, og min ånd drikker deres gift; Guds redsler stiller sig op imot mig.

Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Skriker vel et villesel midt i det grønne gress? Eller brøler en okse foran sitt fôr?

Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

Hvem vil ete det som det ingen smak er i, uten salt? Eller er det smak i eggehvite?

Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

Det byr mig imot å røre ved det; det er for mig som utskjemt mat.

О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

Gid min bønn måtte bli hørt, og Gud vilde opfylle mitt håp!

О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

Og måtte det behage Gud å knuse mig, å slippe løs sin hånd og avskjære min livstråd!

то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

Da hadde jeg ennu en trøst, og jeg skulde springe av glede midt i den skånselløse smerte; for jeg har ikke fornektet den Helliges ord.

Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

Hvad kraft har jeg, så jeg kunde holde ut, og hvad blir enden med mig, så jeg kunde være tålmodig?

Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

Er da min kraft som stenens kraft? Eller er mitt kjøtt av kobber?

Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

Er jeg da ikke aldeles hjelpeløs? Er ikke all utsikt til frelse fratatt mig?

Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

Den ulykkelige burde møte kjærlighet hos sin venn, selv om han opgir frykten for den Allmektige.

Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

Men mine brødre har sviktet som en bekk, som strømmer hvis vann skyller over,

темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

som er grumset av is, og som det skjuler sig sne i;

Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

men på den tid de treffes av solens glød, tørkes de ut; når det blir hett, svinner de bort.

Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

Karavaner som er på veien til dem, bøier av; de drar op i ørkenen og omkommer.

Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

Temas karavaner speidet efter dem, Sjebas reisefølger satte sitt håp til dem;

І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

de blev til skamme, fordi de stolte på dem; de kom dit og blev skuffet.

Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

Således er I nu blitt til intet; I ser ulykken og blir redde.

Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

Har jeg vel bedt eder at I skulde gi mig noget eller bruke noget av eders gods til beste for mig,

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

at I skulde frelse mig av fiendens hånd og løskjøpe mig fra voldsmenn?

Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

Lær mig, så skal jeg tie, og vis mig hvori jeg har faret vill!

Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

Hvor kraftige er ikke rettsindige ord! Men hvad gagn er det i en refselse fra eder?

Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

Tenker I på å refse ord? Ord av en fortvilet mann hører jo vinden til.

і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

Endog om en farløs kunde I kaste lodd og kjøpslå om eders venn.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

Men gjør nu så vel å se på mig! Skulde jeg vel ville lyve eder midt op i ansiktet?

Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

Vend om, la det ikke skje urett! Vend om, jeg har ennu rett i dette.

Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?

Er det urett på min tunge, eller skulde min gane ikke merke hvad som er ondt?