Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

La vita dell’uomo sulla terra è una milizia; i giorni suoi son simili ai giorni d’un operaio.

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Come lo schiavo anela l’ombra e come l’operaio aspetta il suo salario,

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

così a me toccan mesi di sciagura, e mi sono assegnate notti di dolore.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Non appena mi corico, dico: "Quando mi leverò?" Ma la notte si prolunga, e mi sazio d’agitazioni infino all’alba.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

La mia carne è coperta di vermi e di croste terrose, la mia pelle si richiude, poi riprende a suppurare.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

I miei giorni sen vanno più veloci della spola, si consumano senza speranza.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Ricordati, che la mia vita e un soffio! L’occhio mio non vedrà più il bene.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Lo sguardo di chi ora mi vede non mi potrà più scorgere; gli occhi tuoi mi cercheranno, ma io non sarò più.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

La nuvola svanisce e si dilegua; così chi scende nel soggiorno de’ morti non ne risalirà;

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

non tornerà più nella sua casa, e il luogo ove stava non lo riconoscerà più.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Io, perciò, non terrò chiusa la bocca; nell’angoscia del mio spirito io parlerò, mi lamenterò nell’amarezza dell’anima mia.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Son io forse il mare o un mostro marino che tu ponga intorno a me una guardia?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Quando dico: "Il mio letto mi darà sollievo, il mio giaciglio allevierà la mia pena",

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

tu mi sgomenti con sogni, e mi spaventi con visioni;

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

sicché l’anima mia preferisce soffocare, preferisce a queste ossa la morte.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Io mi vo struggendo; non vivrò sempre; deh, lasciami stare; i giorni miei non son che un soffio.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Che cosa è l’uomo che tu ne faccia tanto caso, che tu ponga mente ad esso,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

e lo visiti ogni mattina e lo metta alla prova ad ogni istante?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Quando cesserai di tener lo sguardo fisso su me? Quando mi darai tempo d’inghiottir la mia saliva?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Se ho peccato, che ho fatto a te, o guardiano degli uomini? Perché hai fatto di me il tuo bersaglio? A tal punto che son divenuto un peso a me stesso?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

E perché non perdoni le mie trasgressioni e non cancelli la mia iniquità? Poiché presto giacerò nella polvere; e tu mi cercherai, ma io non sarò più".