Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Hat der Mensch nicht einen harten Dienst auf Erden, und sind seine Tage nicht wie die Tage eines Tagelöhners?

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Wie ein Knecht, der sich nach dem Schatten sehnt, und wie ein Tagelöhner, der seines Lohnes harrt,

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

so sind mir zuteil geworden Monde der Nichtigkeit, und Nächte der Mühsal mir zugezählt.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Wenn ich mich niederlege, so spreche ich: Wann werde ich aufstehen? und der Abend dehnt sich hin, und ich werde des Umherwerfens satt bis zur Dämmerung.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Mein Fleisch ist bekleidet mit Gewürm und Erdkrusten, meine Haut zieht sich zusammen und eitert.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Meine Tage gleiten schneller dahin als ein Weberschiffchen, und schwinden ohne Hoffnung.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Gedenke, daß mein Leben ein Hauch ist! Nicht wird mein Auge das Glück wiedersehen.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Nicht mehr wird mich schauen das Auge des mich Sehenden; richtest du deine Augen auf mich, so bin ich nicht mehr.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Die Wolke schwindet und fährt dahin; so steigt, wer in den Scheol hinabfährt, nicht wieder herauf.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Nicht mehr kehrt er zurück zu seinem Hause, und seine Stätte erkennt ihn nicht mehr.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

So will auch ich meinen Mund nicht zurückhalten, will reden in der Bedrängnis meines Geistes, will klagen in der Bitterkeit meiner Seele.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Bin ich ein Meer, oder ein Seeungeheuer, daß du eine Wache wider mich aufstellst?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Wenn ich sage: Trösten wird mich mein Bett, mein Lager wird tragen helfen meine Klage,

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

so erschreckst du mich mit Träumen, und durch Gesichte ängstigst du mich,

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

so daß meine Seele Erstickung vorzieht, den Tod lieber wählt als meine Gebeine.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Ich bin’s überdrüssig- nicht ewiglich werde ich ja leben: Laß ab von mir! denn ein Hauch sind meine Tage.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Was ist der Mensch, daß du ihn hochhältst, und daß du dein Herz auf ihn richtest,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

und alle Morgen ihn heimsuchst, alle Augenblicke ihn prüfst?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Wie lange willst du nicht von mir wegblicken, nicht von mir ablassen, bis ich meinen Speichel verschlucke?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Habe ich gesündigt, was tat ich dir an, du Beobachter der Menschen? Warum hast du mich dir zum Angriffspunkt gesetzt, daß ich mir selbst zur Last geworden bin?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

Und warum vergibst du nicht meine Übertretung und lässest nicht vorübergehen meine Missetat? Denn nun werde ich in den Staub mich legen, und suchst du nach mir, so bin ich nicht mehr.