Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Le sort de l'homme sur la terre est celui d'un soldat, Et ses jours sont ceux d'un mercenaire.

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Comme l'esclave soupire après l'ombre, Comme l'ouvrier attend son salaire,

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Ainsi j'ai pour partage des mois de douleur, J'ai pour mon lot des nuits de souffrance.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Je me couche, et je dis: Quand me lèverai-je? quand finira la nuit? Et je suis rassasié d'agitations jusqu'au point du jour.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Mon corps se couvre de vers et d'une croûte terreuse, Ma peau se crevasse et se dissout.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Mes jours sont plus rapides que la navette du tisserand, Ils s'évanouissent: plus d'espérance!

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Souviens-toi que ma vie est un souffle! Mes yeux ne reverront pas le bonheur.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

L'oeil qui me regarde ne me regardera plus; Ton oeil me cherchera, et je ne serai plus.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Comme la nuée se dissipe et s'en va, Celui qui descend au séjour des morts ne remontera pas;

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Il ne reviendra plus dans sa maison, Et le lieu qu'il habitait ne le connaîtra plus.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

C'est pourquoi je ne retiendrai point ma bouche, Je parlerai dans l'angoisse de mon coeur, Je me plaindrai dans l'amertume de mon âme.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Suis-je une mer, ou un monstre marin, Pour que tu établisses des gardes autour de moi?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Quand je dis: Mon lit me soulagera, Ma couche calmera mes douleurs,

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

C'est alors que tu m'effraies par des songes, Que tu m'épouvantes par des visions.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Ah! je voudrais être étranglé! Je voudrais la mort plutôt que ces os!

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Je les méprise!... je ne vivrai pas toujours... Laisse-moi, car ma vie n'est qu'un souffle.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Qu'est-ce que l'homme, pour que tu en fasses tant de cas, Pour que tu daignes prendre garde à lui,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Pour que tu le visites tous les matins, Pour que tu l'éprouves à tous les instants?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Quand cesseras-tu d'avoir le regard sur moi? Quand me laisseras-tu le temps d'avaler ma salive?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Si j'ai péché, qu'ai-je pu te faire, gardien des hommes? Pourquoi me mettre en butte à tes traits? Pourquoi me rendre à charge à moi-même?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

Que ne pardonnes-tu mon péché, Et que n'oublies-tu mon iniquité? Car je vais me coucher dans la poussière; Tu me chercheras, et je ne serai plus.