Job 17

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

Mon souffle se perd, Mes jours s'éteignent, Le sépulcre m'attend.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

Je suis environné de moqueurs, Et mon oeil doit contempler leurs insultes.

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Sois auprès de toi-même ma caution; Autrement, qui répondrait pour moi?

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Car tu as fermé leur coeur à l'intelligence; Aussi ne les laisseras-tu pas triompher.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

On invite ses amis au partage du butin, Et l'on a des enfants dont les yeux se consument.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

Il m'a rendu la fable des peuples, Et ma personne est un objet de mépris.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Mon oeil est obscurci par la douleur; Tous mes membres sont comme une ombre.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

Les hommes droits en sont stupéfaits, Et l'innocent se soulève contre l'impie.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Le juste néanmoins demeure ferme dans sa voie, Celui qui a les mains pures se fortifie de plus en plus.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

Mais vous tous, revenez à vos mêmes discours, Et je ne trouverai pas un sage parmi vous.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

Quoi! mes jours sont passés, mes projets sont anéantis, Les projets qui remplissaient mon coeur...

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Et ils prétendent que la nuit c'est le jour, Que la lumière est proche quand les ténèbres sont là!

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

C'est le séjour des morts que j'attends pour demeure, C'est dans les ténèbres que je dresserai ma couche;

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

Je crie à la fosse: Tu es mon père! Et aux vers: Vous êtes ma mère et ma soeur!

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

Mon espérance, où donc est-elle? Mon espérance, qui peut la voir?

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...

Elle descendra vers les portes du séjour des morts, Quand nous irons ensemble reposer dans la poussière.