Job 4

І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:

Ja Eliphas Temanilainen vastasi ja sanoi,

Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?

Jos joku sinun kanssas rupeis puhumaan: mitämaks et sinä sitä kärsi; mutta kuka taitaa vaiti olla?

Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,

Katso, sinä olet monta neuvonut, ja vahvistanut väsyneitä käsiä.

того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!

Sinun puhees on ojentanut langenneita, ja vapisevaisia polvia vahvistanut.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...

Mutta että se nyt tulee sinun päälles, niin sinä väsyit, ja että se lankesi sinun päälles, niin sinä peljästyit.

Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?

Tämäkö on sinun (Jumalan) pelkos, sinun uskallukses, sinun toivos ja sinun vakuutes?

Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?

Muistele nyt, kussa joku viatoin on hukkunut? eli kussa hurskaat ovat joskus hävinneet?

Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:

Niinkuin minä kyllä nähnyt olen, ne jotka kyntävät vääryyden, ja onnettomuuden kylvävät, sitä he myös niittävät.

вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!

He ovat Jumalan puhalluksen kautta kadonneet, ja hänen vihansa hengeltä hukatut.

Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.

Jalopeuran kiljumus, ja julma jalopeuran ääni, ja nuorten jalopeurain hampaat ovat lovistetut.

Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.

Vanha jalopeura hukkuu, ettei hänellä ole saalista; ja jalopeuran pojat hajoitetaan.

І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.

Ja minun tyköni on tullut salainen sana; ja minun korvani on saanut vähäisen siitä.

у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,

Kuin minä ajattelin yönäkyjä, kuin uni lankee ihmisten päälle,

спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,

Niin pelko ja vavistus tuli minun päälleni, ja kaikki minun luuni peljätettiin;

і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...

Ja henki meni minun sivuitseni; kaikki minun karvani nousivat ruumiissani.

Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:

Silloin seisoi kuva minun silmäini edessä, jonka kasvoja en minä tuntenut; ja minä kuulin hiljaisen hyminän äänen:

Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?

Kuinka on ihminen hurskaampi kuin JumaIa? eli joku mies puhtaampi kuin se, joka hänen tehnyt on?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!

Katso, palveliainsa seassa ei löydä hän uskollisuutta ja enkeleissänsä löytää hän tyhmyyden:

Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!

Kuinka enemmin niissä jotka asuvat savihuoneissa, niissä jotka ovat perustetut maan päälle, jotka toukkain tavalla murentuvat?

Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...

Se pysyy aamusta ehtoosen asti, niin he muserretaan; ja ennenkuin he sen havaitsevat, he ijankaikkisesti hukkuvat.

Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...

Eikö heidän jälkeenjääneensä pois oteta? he kuolevat, vaan ei viisaudessa.