Job 17

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

Minun henkeni on heikko, minun päiväni ovat lyhetyt, ja hauta on käsissä.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

En minä ketäkään pettänyt, ja kuitenkin minun silmäni täytyy olla murheessa.

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Nyt siis taivuta sinus, ja ole itse minun takaukseni! kukas muu olis, joka minua takais?

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Ymmärryksen olet sinä heidän sydämistänsä kätkenyt, sentähden et sinä korota heitä.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

Hän kerskaa ystävillensä saaliistansa, mutta hänen lastensa silmät pitää vaipuman.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

Hän on minun pannut sananlaskuksi kansain sekaan, ja ääniksi heidän keskellensä.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Minun silmäni ovat pimenneet minun suruni tähden, ja kaikki minun jäseneni ovat niinkuin varjo.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

Tästä hurskaat hämmästyvät, ja viattomat asettavat heitänsä ulkokullatuita vastaan.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Hurskas pysyy tielIänsä: ja jolla on puhtaat kädet, se pysyy vahvana.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

Kääntäkäät siis teitänne kaikki ja tulkaat nyt: en minä kuitenkaan löydä yhtään taitavaa teidän seassanne.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

Minun päiväni ovat kuluneet: minun aivoitukseni ovat hajoitetut, jotka minun sydämessäni olivat,

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Ja ovat yöstä päivän, ja valkeuden pimeydestä tehneet.

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

Ja ehkä minä kauvan odottaisin, niin on kuitenkin hauta minun huoneeni, ja minä olen vuoteeni pimeydessä tehnyt.

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

Mätänemisen minä kutsuin isäkseni, ja madot äidikseni ja sisarekseni.

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

Kussa on nyt minun odottamiseni? ja kuka ottaa minun toivostani vaarin?

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...

Hautaan se menee, ja makaa minun kanssani mullassa.