Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Difinita estas ja por la homo la limtempo sur la tero, Kaj liaj tagoj estas kiel la tagoj de dungito.

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Kiel sklavo, kiu sopiras al ombro, Kaj kiel dungito, kiu atendas sian pagon,

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Tiel mi ricevis sorte monatojn vantajn, Kaj noktoj turmentaj estas nombritaj al mi.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Kiam mi kuŝiĝas, mi diras: Kiam mi leviĝos? Sed la vespero fariĝas longa, kaj mi satiĝas de maltrankvileco ĝis la tagiĝo.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Mia korpo estas kovrita de vermoj kaj de pecoj da tero; Mia haŭto krevis kaj putras.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Miaj tagoj forflugis pli facile, ol bobeno de teksisto, Kaj pasis, lasinte nenian esperon.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Memoru, ke mia vivo estas bloveto, Ke miaj okuloj ne plu revidos bonon;

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Ne plu revidos min okulo de vidanto; Vi volos ekrigardi min, sed mi jam ne ekzistos.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Nubo pasas kaj foriras; Tiel ne plu revenas tiu, kiu iris en Ŝeolon;

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Li ne plu revenas en sian domon; Lia loko ne plu rekonos lin.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Tial mi ne detenos mian buŝon; Mi parolos en la premiteco de mia spirito, Mi plendos en la maldolĉeco de mia animo.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Ĉu mi estas maro aŭ mara monstro, Ke Vi starigis gardon por mi?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Kiam mi pensas, ke mia lito min konsolos, Ke mia kuŝejo plifaciligos mian suferadon,

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Tiam Vi teruras min per sonĝoj, Timigas min per vizioj;

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Kaj mia animo deziras sufokiĝon, Miaj ostoj la morton.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Tedis al mi; ne eterne mi vivu; Forlasu min, ĉar miaj tagoj estas vantaĵo.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Kio estas homo, ke Vi faras lin granda, Ke Vi zorgas pri li,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Ke Vi rememoras lin ĉiumatene, Elprovas lin ĉiumomente?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Kial Vi ne deturnas Vin de mi, Ne lasas min libera eĉ tiom, ke mi povu engluti mian salivon?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Se mi pekis, kion mi per tio faris al Vi, ho gardanto de la homoj? Kial Vi faris min celo de Viaj atakoj, Ke mi fariĝis ŝarĝo por mi mem?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

Kaj kial Vi ne deprenas mian pekon, ne pardonas mian malbonagon? Jen mi ja baldaŭ kuŝos en la tero; Kaj kiam Vi morgaŭ serĉos min, mi ne ekzistos.