Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

Daarna opende Job zijn mond, en vervloekte zijn dag.

І Йов заговорив та й сказав:

Want Job antwoordde en zeide:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

De dag verga, waarin ik geboren ben, en de nacht, waarin men zeide: Een knechtje is ontvangen;

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Diezelve dag zij duisternis; dat God naar hem niet vrage van boven; en dat geen glans over hem schijne;

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Dat de duisternis en des doods schaduw hem verontreinigen; dat wolken over hem wonen; dat hem verschrikken de zwarte dampen des dags!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Diezelve nacht, donkerheid neme hem in; dat hij zich niet verheuge onder de dagen des jaars; dat hij in het getal der maanden niet kome!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ziet, diezelve nacht zij eenzaam; dat geen vrolijk gezang daarin kome;

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Dat hem vervloeken de vervloekers des dags, die bereid zijn hun rouw te verwekken;

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Dat de sterren van zijn schemertijd verduisterd worden; hij wachte naar het licht, en het worde niet; en hij zie niet de oogleden des dageraads!

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Omdat hij niet toegesloten heeft de deuren mijns buiks, noch verborgen de moeite van mijn ogen.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Waarom ben ik niet gestorven van de baarmoeder af, en heb den geest gegeven, als ik uit den buik voortkwam?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Waarom zijn mij de knieën voorgekomen, en waartoe de borsten, opdat ik zuigen zou?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Want nu zou ik nederliggen, en stil zijn; ik zou slapen, dan zou voor mij rust wezen;

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

Met de koningen en raadsheren der aarde, die voor zich woeste plaatsen bebouwden;

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Of met de vorsten, die goud hadden, die hun huizen met zilver vervulden.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Of als een verborgene misdracht, zou ik niet zijn; als de kinderkens, die het licht niet gezien hebben.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Daar houden de bozen op van beroering, en daar rusten de vermoeiden van kracht;

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Daar zijn de gebondenen te zamen in rust; zij horen de stem des drijvers niet.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

De kleine en de grote is daar; en de knecht vrij van zijn heer.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Waarom geeft Hij den ellendigen het licht, en het leven den bitterlijk bedroefden van gemoed?

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

Die verlangen naar den dood, maar hij is er niet; en graven daarnaar meer dan naar verborgene schatten;

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

Die blijde zijn tot opspringens toe, en zich verheugen, als zij het graf vinden;

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Aan den man, wiens weg verborgen is, en dien God overdekt heeft?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Want voor mijn brood komt mijn zuchting; en mijn brullingen worden uitgestort als water.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Want ik vreesde een vreze, en zij is mij aangekomen; en wat ik schroomde, is mij overkomen.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Ik was niet gerust; en was niet stil, en rustte niet; en de beroering is gekomen.