Job 6

А Йов відповів та й сказав:

Så tog Job til Orde og svarede:

Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

"Gid man vejed min Harme og vejed min Ulykke mod den!

то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

Thi tungere er den end Havets Sand, derfor talte jeg over mig!

Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

Thi i mig sidder den Almægtiges Pile, min Ånd inddrikker deres Gift; Rædsler fra Gud forvirrer mig.

Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Skriger et Vildæsel midt i Græsset, brøler en Okse ved sit Foder?

Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

Spiser man ferskt uden Salt, smager mon Æggehvide godt?

Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

Min Sjæl vil ej røre derved, de Ting er som Lugt af en Løve.

О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

Ak, blev mit Ønske dog opfyldt, Gud give mig det, som jeg håber

О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

vilde d dog knuse mig, række Hånden ud og skære mig fra,

то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

så vilde det være min Trøst - jeg hopped af Glæde trods skånselsløs Kval at jeg ikke har nægtet den Helliges Ord.

Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

Hvad er min Kraft, at jeg skal holde ud, min Udgang, at jeg skal være tålmodig?

Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

Er da min Kraft som Stenens, er da mit Legeme Kobber?

Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

Ak, for mig er der ingen Hjælp, hver Udvej lukker sig for mig.

Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

Den, der nægter sin Næste Godhed, han bryder med den Almægtiges Frygt.

Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

Mine Brødre sveg mig som en Bæk, som Strømme, hvis Vand svandt bort,

темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

de, der var grumset af os, og som Sneen gemte sig i,

Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

men som svandt ved Solens Glød, tørredes sporløst ud i Hede;

Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

Karavaner bøjer af fra Vejen, drager op i Ørkenen og går til Grunde;

Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

Temas Karavaner spejder, Sabas Rejsetog håber på dem,

І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

men de beskæmmes i deres Tillid, de kommer derhen og skuffes!

Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

Ja, slige Strømme er I mig nu, Rædselen så I og grebes af Skræk!

Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

Har jeg mon sagt: "Giv mig Gaver, løs mig med eders Velstand,

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

red mig af Fjendens Hånd, køb mig fri fra Voldsmænds Hånd!"

Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

Lær mig, så vil jeg tie, vis mig, hvor jeg har fejlet!

Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

Redelig Tale, se, den gør Indtryk; men eders Revselse, hvad er den værd?

Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

Er det jer Hensigt at revse Ord? Den fortvivledes Ord er dog Mundsvejr!

і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

Selv om en faderløs kasted I Lod og købslog om eders Ven.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

Men vilde I nu dog se på mig! Mon jeg lyver jer op i Ansigtet?

Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

Vend jer hid, lad der ikke ske Uret, vend jer, thi end har jeg Ret!

Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?

Er der Uret på min Tunge, eller skelner min Gane ej, hvad der er ondt?