Job 17

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

Dýchání mé ruší se, dnové moji hynou, hrobu blízký jsem.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

Jistě posměvači jsou u mne, a pro jejich mne kormoucení nepřichází ani sen na oči mé.

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Postav mi, prosím, rukojmě za sebe; kdo jest ten, nechť mi na to ruky podá.

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Nebo srdce jejich přikryl jsi, aby nerozuměli, a protož jich nepovýšíš.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

Kdož pochlebuje bližním, oči synů jeho zhynou.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

Jistě vystavil mne za přísloví lidem, a za divadlo všechněm,

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Tak že pro žalost pošly oči mé, a oudové moji všickni stínu jsou podobni.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

Užasnouť se nad tím upřímí, a však nevinný proti pokrytci vždy se zsilovati bude.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Přídržeti se bude, pravím, spravedlivý cesty své, a ten, jenž jest čistých rukou, posilní se více.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

Tolikéž i vy všickni obraťte se, a poďte, prosím; neboť nenacházím mezi vámi moudrého.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

Dnové moji pomíjejí, myšlení má mizejí, přemyšlování, pravím, srdce mého.

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Noc mi obracejí v den, a světla denního ukracují pro přítomnost temností.

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

Abych pak čeho i očekával, hrob bude dům můj, ve tmě usteli ložce své.

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

Jámu nazovu otcem svým, matkou pak a sestrou svou červy.

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

Kdež jest tedy očekávání mé? A kdo to, čím bych se troštoval, spatří?

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...

Do skrýší hrobu sstoupí, poněvadž jest všechněm v prachu země odpočívati.