Job 3

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

След това Йов отвори устата си и прокле деня си.

І Йов заговорив та й сказав:

И Йов заговори и каза:

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Да погине денят, в който се родих, и нощта, в която се каза: Зачена се мъжко!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Мрак да бъде онзи ден; да не го зачита Бог отгоре и да не изгрее на него светлина!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Да го обладаят тъмнина и смъртна сянка, да го покрие облак, да го ужаси тъмата на деня!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Онази нощ — тъмнина да я обладава, да не се радва между дните на годината, да не влезе в числото на месеците!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

Ето, безплодна да бъде онази нощ, да не влезе в нея ликуване!

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

Да я прокълнат онези, които кълнат деня, онези, които са изкусни да събудят Левиатан.

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

Да потъмнеят звездите на здрача й, да чака светлина и да я няма и да не види лъчите на зората;

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

защото не затвори вратата на майчината ми утроба и не скри страданието от очите ми.

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Защо не умрях още от утробата и не издъхнах, щом излязох от корема?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Защо ме приеха коленете и защо — гърдите, за да суча?

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

Защото сега щях да лежа и да почивам, щях да спя, тогава щях покой да имам —

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

с царе и съветници земни, които съградиха си развалини,

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

или с князе, които имаха и злато, и къщите напълниха си със сребро.

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Или като скрито мъртвородено не щеше да ме има, като децата, които не са видели светлина.

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

Там безбожните престават да вилнеят и уморените там си почиват.

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

Там пленените са на спокойствие и гласа на угнетителя не чуват.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Там са малък и голям; и слугата е свободен от своя господар.

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

Защо се дава светлина на страдащия и живот — на огорчените в душата,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

които за смъртта копнеят, но я няма; от имане скрито повече я търсят,

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

и се радват до ликуване и веселят се, щом намерят гроба;

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

на човека, чийто път е скрит, и когото Бог е оградил, затворил?

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Защото още преди хляба ми въздишката ми идва и стенанията ми като вода се леят.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Защото онова, от което се боях, ме връхлетя и онова, от което се ужасявах, ми се случи.

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...

Нямам мир, нито почивка, нито покой, и дойде беда.