Job 7

CIERTAMENTE tiempo limitado tiene el hombre sobre la tierra, Y sus días son como los días del jornalero.

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Como el siervo anhela la sombra, Y como el jornalero espera el reposo de su trabajo:

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Así poseo yo meses de vanidad, Y noches de trabajo me dieron por cuenta.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Cuando estoy acostado, digo: ¿Cuándo me levantaré? Y mide mi corazón la noche, Y estoy harto de devaneos hasta el alba.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Mi carne está vestida de gusanos, y de costras de polvo; Mi piel hendida y abominable.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Y mis días fueron más ligeros que la lanzadera del tejedor, Y fenecieron sin esperanza.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Acuérdate que mi vida es viento, Y que mis ojos no volverán á ver el bien.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Los ojos de los que me ven, no me verán más: Tus ojos sobre mí, y dejaré de ser.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

La nube se consume, y se va: Así el que desciende al sepulcro no subirá;

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

No tornará más á su casa, Ni su lugar le conocerá más.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Por tanto yo no reprimiré mi boca; Hablaré en la angustia de mi espíritu, Y quejaréme con la amargura de mi alma.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

¿Soy yo la mar, ó ballena, Que me pongas guarda?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Cuando digo: Mi cama me consolará, Mi cama atenuará mis quejas;

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Entonces me quebrantarás con sueños, Y me turbarás con visiones.

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Y así mi alma tuvo por mejor el ahogamiento, Y quiso la muerte más que mis huesos.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Aburríme: no he de vivir yo para siempre; Déjame, pues que mis días son vanidad.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

¿Qué es el hombre, para que lo engrandezcas, Y que pongas sobre él tu corazón,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Y lo visites todas las mañanas, Y todos los momentos lo pruebes?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

¿Hasta cuándo no me dejarás, Ni me soltarás hasta que trague mi saliva?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Pequé, ¿qué te haré, oh Guarda de los hombres? ¿Por qué me has puesto contrario á ti, Y que á mí mismo sea pesado?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

¿Y por qué no quitas mi rebelión, y perdonas mi iniquidad? Porque ahora dormiré en el polvo, Y si me buscares de mañana, ya no seré.

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...