Job 17

Il mio soffio vitale si spenge, i miei giorni si estinguono, il sepolcro m’aspetta!

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

Sono attorniato di schernitori e non posso chiuder occhio per via delle lor parole amare.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

O Dio, da’ un pegno, sii tu il mio mallevadore presso di te; se no, chi metterà la sua nella mia mano?

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Poiché tu hai chiuso il cuor di costoro alla ragione, e però non li farai trionfare.

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Chi denunzia un amico sì che diventi preda altrui, vedrà venir meno gli occhi de’ suoi figli.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

Egli m’ha reso la favola dei popoli, e son divenuto un essere a cui si sputa in faccia.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

L’occhio mio si oscura pel dolore, tutte le mie membra non son più che un’ombra.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Gli uomini retti ne son colpiti di stupore, e l’innocente insorge contro l’empio;

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

ma il giusto si attiene saldo alla sua via, e chi ha le mani pure viepiù si fortifica.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Quanto a voi tutti, tornate pure, fatevi avanti, ma fra voi non troverò alcun savio.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

I miei giorni passano, i miei disegni, i disegni cari al mio cuore, sono distrutti,

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

e costoro pretendon che la notte sia giorno, che la luce sia vicina, quando tutto è buio!

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Se aspetto come casa mia il soggiorno de’ morti, se già mi son fatto il letto nelle tenebre,

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

se ormai dico al sepolcro "tu sei mio padre" e ai vermi: "siete mia madre e mia sorella",

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

dov’è dunque la mia speranza? questa speranza mia chi la può scorgere?

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

Essa scenderà alle porte del soggiorno de’ morti, quando nella polvere troverem riposo assieme".

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...