Job 7

Hat der Mensch nicht einen harten Dienst auf Erden, und sind seine Tage nicht wie die Tage eines Tagelöhners?

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Wie ein Knecht, der sich nach dem Schatten sehnt, und wie ein Tagelöhner, der seines Lohnes harrt,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

so sind mir zuteil geworden Monde der Nichtigkeit, und Nächte der Mühsal mir zugezählt.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Wenn ich mich niederlege, so spreche ich: Wann werde ich aufstehen? und der Abend dehnt sich hin, und ich werde des Umherwerfens satt bis zur Dämmerung.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Mein Fleisch ist bekleidet mit Gewürm und Erdkrusten, meine Haut zieht sich zusammen und eitert.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Meine Tage gleiten schneller dahin als ein Weberschiffchen, und schwinden ohne Hoffnung.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Gedenke, daß mein Leben ein Hauch ist! Nicht wird mein Auge das Glück wiedersehen.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Nicht mehr wird mich schauen das Auge des mich Sehenden; richtest du deine Augen auf mich, so bin ich nicht mehr.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Die Wolke schwindet und fährt dahin; so steigt, wer in den Scheol hinabfährt, nicht wieder herauf.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Nicht mehr kehrt er zurück zu seinem Hause, und seine Stätte erkennt ihn nicht mehr.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

So will auch ich meinen Mund nicht zurückhalten, will reden in der Bedrängnis meines Geistes, will klagen in der Bitterkeit meiner Seele.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Bin ich ein Meer, oder ein Seeungeheuer, daß du eine Wache wider mich aufstellst?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Wenn ich sage: Trösten wird mich mein Bett, mein Lager wird tragen helfen meine Klage,

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

so erschreckst du mich mit Träumen, und durch Gesichte ängstigst du mich,

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

so daß meine Seele Erstickung vorzieht, den Tod lieber wählt als meine Gebeine.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Ich bin’s überdrüssig- nicht ewiglich werde ich ja leben: Laß ab von mir! denn ein Hauch sind meine Tage.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Was ist der Mensch, daß du ihn hochhältst, und daß du dein Herz auf ihn richtest,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

und alle Morgen ihn heimsuchst, alle Augenblicke ihn prüfst?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Wie lange willst du nicht von mir wegblicken, nicht von mir ablassen, bis ich meinen Speichel verschlucke?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Habe ich gesündigt, was tat ich dir an, du Beobachter der Menschen? Warum hast du mich dir zum Angriffspunkt gesetzt, daß ich mir selbst zur Last geworden bin?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Und warum vergibst du nicht meine Übertretung und lässest nicht vorübergehen meine Missetat? Denn nun werde ich in den Staub mich legen, und suchst du nach mir, so bin ich nicht mehr.

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...