Job 6

Så tog Job til Orde og svarede:

А Йов відповів та й сказав:

"Gid man vejed min Harme og vejed min Ulykke mod den!

Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

Thi tungere er den end Havets Sand, derfor talte jeg over mig!

то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

Thi i mig sidder den Almægtiges Pile, min Ånd inddrikker deres Gift; Rædsler fra Gud forvirrer mig.

Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

Skriger et Vildæsel midt i Græsset, brøler en Okse ved sit Foder?

Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Spiser man ferskt uden Salt, smager mon Æggehvide godt?

Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

Min Sjæl vil ej røre derved, de Ting er som Lugt af en Løve.

Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

Ak, blev mit Ønske dog opfyldt, Gud give mig det, som jeg håber

О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

vilde d dog knuse mig, række Hånden ud og skære mig fra,

О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

så vilde det være min Trøst - jeg hopped af Glæde trods skånselsløs Kval at jeg ikke har nægtet den Helliges Ord.

то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

Hvad er min Kraft, at jeg skal holde ud, min Udgang, at jeg skal være tålmodig?

Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

Er da min Kraft som Stenens, er da mit Legeme Kobber?

Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

Ak, for mig er der ingen Hjælp, hver Udvej lukker sig for mig.

Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

Den, der nægter sin Næste Godhed, han bryder med den Almægtiges Frygt.

Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

Mine Brødre sveg mig som en Bæk, som Strømme, hvis Vand svandt bort,

Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

de, der var grumset af os, og som Sneen gemte sig i,

темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

men som svandt ved Solens Glød, tørredes sporløst ud i Hede;

Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

Karavaner bøjer af fra Vejen, drager op i Ørkenen og går til Grunde;

Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

Temas Karavaner spejder, Sabas Rejsetog håber på dem,

Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

men de beskæmmes i deres Tillid, de kommer derhen og skuffes!

І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

Ja, slige Strømme er I mig nu, Rædselen så I og grebes af Skræk!

Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

Har jeg mon sagt: "Giv mig Gaver, løs mig med eders Velstand,

Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

red mig af Fjendens Hånd, køb mig fri fra Voldsmænds Hånd!"

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

Lær mig, så vil jeg tie, vis mig, hvor jeg har fejlet!

Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

Redelig Tale, se, den gør Indtryk; men eders Revselse, hvad er den værd?

Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

Er det jer Hensigt at revse Ord? Den fortvivledes Ord er dog Mundsvejr!

Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

Selv om en faderløs kasted I Lod og købslog om eders Ven.

і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

Men vilde I nu dog se på mig! Mon jeg lyver jer op i Ansigtet?

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

Vend jer hid, lad der ikke ske Uret, vend jer, thi end har jeg Ret!

Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

Er der Uret på min Tunge, eller skelner min Gane ej, hvad der er ondt?

Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?