Job 3

Derefter oplod Job sin Mund og forbandede sin Dag,

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.

og Job tog til Orde og sagde:

І Йов заговорив та й сказав:

Bort med den Dag, jeg fødtes, den Nat, der sagde: "Se, en Dreng!"

Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!

Denne Dag vorde Mørke, Gud deroppe spørge ej om den, over den stråle ej Lyset frem!

Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...

Mulm og Mørke løse den ind, Tåge lægge sig over den, Formørkelser skræmme den!

Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...

Mørket tage den Nat, den høre ej hjemme blandt Årets Dage, den komme ikke i Måneders Tal!

Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...

Ja, denne Nat vorde gold, der lyde ej Jubel i den!

Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!

De, der besværger Dage, forbande den, de, der har lært at hidse Livjatan";

Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!

dens Morgenstjerner formørkes, den bie forgæves på Lys, den skue ej Morgenrødens Øjenlåg,

Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,

fordi den ej lukked mig Moderlivets Døre og skjulte Kvide for mit Blik!

бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...

Hvi døde jeg ikke i Moders Liv eller udånded straks fra Moders Skød?

Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?

Hvorfor var der Knæ til at tage imod mig, hvorfor var der Bryster at die?

Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?

Så havde jeg nu ligget og hvilet, så havde jeg slumret i Fred

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок

blandt Konger og Jordens Styrere, der bygged sig Gravpaladser,

з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,

blandt Fyrster, rige på Guld, som fyldte deres Huse med Sølv.

або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...

Eller var jeg dog som et nedgravet Foster. som Børn, der ikke fik Lyset at se!

Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?

Der larmer de gudløse ikke mer, der hviler de trætte ud,

Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,

alle de fangne har Ro, de hører ej Fogedens Røst;

разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...

små og store er lige der og Trællen fri for sin Herre.

Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...

Hvi giver Gud de lidende Lys, de bittert sørgende Liv,

І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,

dem, som bier forgæves på Døden, graver derefter som efter Skatte,

що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,

som glæder sig til en Stenhøj, jubler, når de finder deres Grav

тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,

en Mand, hvis Vej er skjult, hvem Gud har stænget inde?

мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...

Thi Suk er blevet mit daglige Brød, mine Ve råb strømmer som Vand.

Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,

Thi hvad jeg gruer for, rammer mig, hvad jeg bæver for, kommer over mig.

бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...

Knap har jeg Fred, og knap har jeg Ro, knap har jeg Hvile, så kommer Uro!

Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...