Job 17

Dýchání mé ruší se, dnové moji hynou, hrobu blízký jsem.

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

Jistě posměvači jsou u mne, a pro jejich mne kormoucení nepřichází ani sen na oči mé.

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

Postav mi, prosím, rukojmě za sebe; kdo jest ten, nechť mi na to ruky podá.

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

Nebo srdce jejich přikryl jsi, aby nerozuměli, a protož jich nepovýšíš.

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

Kdož pochlebuje bližním, oči synů jeho zhynou.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

Jistě vystavil mne za přísloví lidem, a za divadlo všechněm,

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

Tak že pro žalost pošly oči mé, a oudové moji všickni stínu jsou podobni.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

Užasnouť se nad tím upřímí, a však nevinný proti pokrytci vždy se zsilovati bude.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

Přídržeti se bude, pravím, spravedlivý cesty své, a ten, jenž jest čistých rukou, posilní se více.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

Tolikéž i vy všickni obraťte se, a poďte, prosím; neboť nenacházím mezi vámi moudrého.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

Dnové moji pomíjejí, myšlení má mizejí, přemyšlování, pravím, srdce mého.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

Noc mi obracejí v den, a světla denního ukracují pro přítomnost temností.

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

Abych pak čeho i očekával, hrob bude dům můj, ve tmě usteli ložce své.

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

Jámu nazovu otcem svým, matkou pak a sestrou svou červy.

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

Kdež jest tedy očekávání mé? A kdo to, čím bych se troštoval, spatří?

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

Do skrýší hrobu sstoupí, poněvadž jest všechněm v prachu země odpočívati.

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...