Job 7

Nije l' vojska život čovjekov na zemlji? Ne provodi l' dane poput najamnika?

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Kao što trudan rob za hladom žudi, poput nadničara štono plaću čeka,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

mjeseci jada tako me zapadoše i noći su mučne meni dosuđene.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Liježuć' mislim svagda: 'Kada ću ustati?' A dižuć se: 'Kada večer dočekati!' I tako se kinjim sve dok se ne smrkne.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

PÓut moju crvi i blato odjenuše, koža na meni puca i raščinja se.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Dani moji brže od čunka prođoše, promakoše hitro bez ikakve nade.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Spomeni se: život moj je samo lahor i oči mi neće više vidjet' sreće!

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Prijateljsko oko neće me gledati; pogled svoj u mene upro si te sahnem.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Kao što se oblak gubi i raspline, tko u Šeol siđe, više ne izlazi.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Domu svome natrag ne vraća se nikad, njegovo ga mjesto više ne poznaje.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

Ustima ja svojim stoga branit' neću, u tjeskobi duha govorit ću sada, u gorčini duše ja ću zajecati.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Zar sam more ili neman morska, pa si stražu nada mnom stavio?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Kažem li: 'Na logu ću se smirit', ležaj će mi olakšati muke',

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

snovima me prestravljuješ tada, prepadaš me viđenjima mučnim.

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Kamo sreće da mi se zadavit'! Smrt mi je od patnja mojih draža.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Ja ginem i vječno živjet neću; pusti me, tek dah su dani moji!

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Što je čovjek da ga toliko ti cijeniš, da je srcu tvojem tako prirastao

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

i svakoga jutra da njega pohodiš i svakoga trena da ga iskušavaš?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Kada ćeš svoj pogled skinuti sa mene i dati mi barem pljuvačku progutat'?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Ako sam zgriješio, što učinih tebi, o ti koji pomno nadzireš čovjeka? Zašto si k'o metu mene ti uzeo, zbog čega sam tebi na teret postao?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Zar prijestupa moga ne možeš podnijeti i ne možeš prijeći preko krivnje moje? Jer, malo će proći i u prah ću leći, ti ćeš me tražiti, al' me biti neće."

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...