Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Is there not an appointed time to man upon earth? are not his days also like the days of an hireling?

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

As a servant earnestly desireth the shadow, and as an hireling looketh for the reward of his work:

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

So am I made to possess months of vanity, and wearisome nights are appointed to me.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

When I lie down, I say, When shall I arise, and the night be gone? and I am full of tossings to and fro unto the dawning of the day.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

My flesh is clothed with worms and clods of dust; my skin is broken, and become loathsome.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

O remember that my life is wind: mine eye shall no more see good.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

The eye of him that hath seen me shall see me no more: thine eyes are upon me, and I am not.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

As the cloud is consumed and vanisheth away: so he that goeth down to the grave shall come up no more.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

He shall return no more to his house, neither shall his place know him any more.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Therefore I will not refrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Am I a sea, or a whale, that thou settest a watch over me?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

When I say, My bed shall comfort me, my couch shall ease my complaint;

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Then thou scarest me with dreams, and terrifiest me through visions:

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

So that my soul chooseth strangling, and death rather than my life.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

I loathe it; I would not live alway: let me alone; for my days are vanity.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

What is man, that thou shouldest magnify him? and that thou shouldest set thine heart upon him?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

And that thou shouldest visit him every morning, and try him every moment?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

How long wilt thou not depart from me, nor let me alone till I swallow down my spittle?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

I have sinned; what shall I do unto thee, O thou preserver of men? why hast thou set me as a mark against thee, so that I am a burden to myself?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

And why dost thou not pardon my transgression, and take away mine iniquity? for now shall I sleep in the dust; and thou shalt seek me in the morning, but I shall not be.