Psalms 77

Для дириґетна хору. Псалом Асафів.
با صدای بلند نزد خدا زاری می‌کنم. در پیشگاه خدا فریاد می‌کنم تا او مرا بشنود.
Мій голос до Бога, й я кликати буду, мій голос до Бога, й почує мене!
به هنگام سختی، به درگاه خداوند دعا می‌کنم و تمام شب دستهای خود را به سوی او بلند می‌کنم، امّا تسلّی نمی‌یابم.
В день недолі моєї шукаю я Господа, до Нього рука моя витягнена вночі й не зомліє, не хоче душа моя бути потішена:
خدا را یاد می‌کنم و آه می‌کشم. زمانی که به فکر فرو می‌روم، مأیوس می‌شوم.
згадаю про Бога й зідхаю, розважаю й мій дух омліває! Села.
خواب را از من گرفته‌ای، آن‌قدر پریشانم که نمی‌توانم حرف بزنم.
Ти держиш повіки очей моїх, я побитий і не говорю...
به روزگار گذشته فکر می‌کنم و سالهای پیش را به یاد می‌آورم.
Пригадую я про дні давні, про роки відвічні,
تمام شب با خود فکر می‌کنم و می‌اندیشم و از خود می‌پرسم:
свою пісню вночі я пригадую, говорю з своїм серцем, а мій дух розважає:
«آیا خداوند ما را برای همیشه ترک خواهد کرد؟ آیا هرگز از ما راضی نخواهد شد؟
Чи навіки покине Господь, і вже більш не вподобає?
آیا دیگر ما را دوست ندارد؟ آیا پیمان او با ما باطل شده است؟
Чи навіки спинилася милість Його? Чи скінчилося слово Його в рід і рід?
آیا خدا رحمت خود را فراموش کرده و خشم او، جای شفقت او را گرفته است؟»
Чи Бог милувати позабув? Чи гнівом замкнув Він Своє милосердя? Села.
پس گفتم: «درد من این است که رفتار خدا با من عوض شده است.»
і промовив був я: То страждання моє переміна правиці Всевишнього.
من کارهای خداوند را به‌خاطر خواهم آورد و معجزات او را که در گذشته نشان داد، به یاد می‌آورم.
Пригадаю я вчинки Господні, як чудо Твоє я згадаю віддавна,
دربارهٔ تمام کارهای تو تفکّر خواهم نمود و دربارهٔ کارهای حیرت‌انگیز تو خواهم اندیشید.
і буду я думати про кожен Твій чин, і про вчинки Твої оповім!
خدایا، همهٔ کارهای تو مقدّسند. خدایی به بزرگی تو وجود ندارد.
Боже, святая дорога Твоя, котрий бог великий, як Бог наш?
تو خدایی هستی که معجزه می‌کنی. تو قدرت خود را به همهٔ اقوام جهان نشان دادی.
Ти Той Бог, що чуда вчиняє, Ти виявив силу Свою між народами,
تو با قدرت خود، قوم خود، یعنی فرزندان یعقوب و یوسف را آزاد نمودی.
Ти визволив люд Свій раменом, синів Якова й Йосипа! Села.
ای خدا، وقتی آبها تو را دیدند، ترسیدند و اعماق دریا به لرزه درآمد.
Тебе бачили води, о Боже, Тебе бачили води й тремтіли, затряслися й безодні.
ابرها باریدند، رعد در آسمان غرید، برق در همه‌جا درخشید.
Лилася струмком вода з хмар, тучі видали грім, також там і сям Твої стріли літали.
صدای رعد تو در گِردباد بود و نور برق، جهان را روشن ساخت و زمین را به لرزه درآورد.
Гуркіт грому Твого на небесному колі, й блискавки освітили вселенну, тремтіла й тряслася земля!
از دریا عبور نمودی و از عمق دریا گذشتی ولی اثری از جای پایت دیده نشد.
Через море дорога Твоя, а стежка Твоя через води великі, і не видно було Твоїх стіп. Ти провадив народ Свій, немов ту отару, рукою Мойсея та Аарона.
قوم خود را به وسیلهٔ موسی و هارون، مانند یک شبان رهبری نمودی.