Job 6

А Йов відповів та й сказав:

Odpovídaje pak Job, řekl:

Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

Ó kdyby pilně zváženo bylo hořekování mé, a bída má na váze aby spolu vyzdvižena byla.

то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

Jistě že by se nad písek mořský těžší ukázala, pročež mi se i slov nedostává.

Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

Nebo střely Všemohoucího vězí ve mně, jejichž jed vysušil ducha mého, a hrůzy Boží bojují proti mně.

Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

Zdaliž řve divoký osel nad mladistvou travou? Řve-liž vůl nad picí svou?

Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

Zdaliž jedí to, což neslaného jest, bez soli? Jest-liž chut v věci slzké?

Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

Ach, kterýchž se ostýchala dotknouti duše má, ty jsou již bolesti těla mého.

О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

Ó by se naplnila žádost má, a aby to, čehož očekávám, dal Bůh,

О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

Totiž, aby se líbilo Bohu setříti mne, vztáhnouti ruku svou, a zahladiti mne.

то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

Neboť mám ještě, čím bych se potěšoval, (ačkoli hořím bolestí, aniž mne Bůh co lituje), že jsem netajil řečí Nejsvětějšího.

Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

Nebo jaká jest síla má, abych potrvati mohl? Aneb jaký konec můj, abych prodlel života svého?

Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

Zdali síla má jest síla kamenná? Zdali tělo mé ocelivé?

Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

Zdaliž pak obrany mé není při mně? Aneb zdravý soud vzdálen jest ode mne,

Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

Proti tomu, jehož lítostivost k bližnímu mizí, a kterýž bázeň Všemohoucího opustil?

Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

Bratří moji zmýlili mne jako potok, pominuli jako prudcí potokové,

темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

Kteříž kalní bývají od ledu, a v nichž se kryje sníh.

Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

V čas horka vysychají; když sucho bývá, mizejí z místa svého.

Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

Sem i tam roztěkají se od toku svého obecného, v nic se obracejí a hynou.

Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

To vidouce houfové jdoucích z Tema, zástupové Sabejských, jenž naději měli v nich,

І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

Zastyděli se, že v nich doufali; nebo přišedše až k nim, oklamáni jsou.

Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

Tak zajisté i vy byvše, nejste; vidouce potření mé, děsíte se.

Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

Zdali jsem řekl: Přineste mi, aneb z zboží svého udělte darů pro mne?

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

Aneb: Vysvoboďte mne z ruky nepřítele, a z ruky násilníků vykupte mne?

Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

Poučte mne, a budu mlčeti, a v čem bych bloudil, poslužte mi k srozumění.

Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

Ó jak jsou pronikavé řeči upřímé! Ale co vzdělá obviňování vaše?

Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

Zdali jen z slov mne viniti myslíte, a převívati řeči choulostivého?

і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

Také i na sirotka se obořujete, anobrž jámu kopáte příteli svému.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

A protož nyní chtějtež popatřiti na mne, a suďte, klamám-liť před oblíčejem vaším.

Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

Napravte se, prosím, nechť není nepravostí; napravte se, pravím, a tak poznáte, žeť jest spravedlnost v té řeči mé.

Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?

A jest-li na jazyku mém nepravost, neměl-liž bych, čitedlen býti bíd?