Job 17

 Min livskraft är förstörd, mina dagar slockna ut,  bland gravar får jag min lott.

Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...

 Ja, i sanning är jag omgiven av gäckeri,  och avoghet får mitt öga ständigt skåda hos dessa!

Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...

 Så ställ nu säkerhet och borgen för mig hos dig själv;  vilken annan vill giva mig sitt handslag?

Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?

 Dessas hjärtan har du ju tillslutit för förstånd,  därför skall du icke låta dem triumfera.

Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.

 Den som förråder sina vänner till plundring,  på hans barn skola ögonen försmäkta.

Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,

 Jag är satt till ett ordspråk bland folken;  en man som man spottar i ansiktet är jag.

Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...

 Därför är mitt öga skumt av grämelse,  och mina lemmar äro såsom en skugga allasammans.

З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...

 De redliga häpna över sådant,  och den oskyldige uppröres av harm mot den gudlöse.

Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.

 Men den rättfärdige håller fast vid sin väg,  och den som har rena händer bemannar sig dess mer.

І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.

 Ja, gärna mån I alla ansätta mig på nytt,  jag lär ändå bland eder ej finna någon vis.

Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...

 Mina dagar äro förlidna, sönderslitna äro mina planer,  vad som var mitt hjärtas begär.

Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,

 Men natten vill man göra till dag,  ljuset skulle vara nära, nu då mörker bryter in.

вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!

 Nej, huru jag än bidar, bliver dödsriket min boning,  i mörkret skall jag bädda mitt läger;

Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...

 till graven måste jag säga: »Du är min fader»,  till förruttnelsens maskar: »Min moder», »Min syster».

До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...

 Vad bliver då av mitt hopp,  ja, mitt hopp, vem får skåda det?

Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?

 Till dödsrikets bommar far det ned,  då jag nu själv går till vila i stoftet.

До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...