Job 8

І заговорив шух'янин Білдад та й сказав:

Şuahlı Bildat şöyle yanıtladı:

Аж доки ти будеш таке теревенити? І доки слова твоїх уст будуть вітром бурхливим?

“Ne zamana dek böyle konuşacaksın? Sözlerin sert rüzgar gibi.

Чи Бог скривлює суд, і хіба Всемогутній викривлює правду?

Tanrı adaleti saptırır mı, Her Şeye Gücü Yeten doğru olanı çarpıtır mı?

Якщо твої діти згрішили Йому, то Він їх віддав в руку їх беззаконня!

Oğulların ona karşı günah işlediyse, İsyanlarının cezasını vermiştir.

Якщо ти звертатися будеш до Бога, і будеш благати Всемогутнього,

Ama sen gayretle Tanrı’yı arar, Her Şeye Gücü Yeten’e yalvarırsan,

якщо чистий ти та безневинний, то тепер Він тобі Свою милість пробудить, і наповнить оселю твою справедливістю,

Temiz ve doğruysan, O şimdi bile senin için kolları sıvayıp Seni hak ettiğin yere geri getirecektir.

і хоч твій початок нужденний, але твій кінець буде вельми великий!

Başlangıcın küçük olsa da, Sonun büyük olacak.

Поспитай в покоління давнішого, і міцно збагни батьків їхніх,

“Lütfen, önceki kuşaklara sor, Atalarının neler öğrendiğini iyice araştır.

бо ми ж учорашні, й нічого не знаєм, бо тінь наші дні на землі,

Çünkü biz daha dün doğduk, bir şey bilmeyiz, Yeryüzündeki günlerimiz sadece bir gölge.

отож вони навчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойого слова подадуть:

Onlar sana anlatıp öğretmeyecek, İçlerindeki sözleri dile getirmeyecek mi?

Чи папірус росте без болота? Чи росте очерет без води?

“Bataklık olmayan yerde kamış biter mi? Susuz yerde saz büyür mü?

Він іще в доспіванні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіляку траву:

Henüz yeşilken, kesilmeden, Otlardan önce kururlar.

отакі то дороги всіх тих, хто забуває про Бога! І згине надія безбожного,

Tanrı’yı unutan herkesin sonu böyledir, Tanrısız insanın umudu böyle yok olur.

бо його сподівання як те павутиння, і як дім павуків його певність...

Onun güvendiği şey kırılır, Dayanağı ise bir örümcek ağıdır.

На свій дім опирається, та не встоїть, тримається міцно за нього, й не вдержиться він...

Örümcek ağına yaslanır, ama ağ çöker, Ona tutunur, ama ağ taşımaz.

Він зеленіє на сонці, й галузки його випинаються понад садка його,

Tanrısızlar güneşte iyi sulanmış bitkiyi andırır, Dalları bahçenin üzerinden aşar;

на купі каміння сплелося коріння його, воно між каміння вросло:

Kökleri taş yığınına sarılır, Çakılların arasında yer aranır.

Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його: тебе я не бачило!...

Ama yerinden sökülürse, Yeri, ‘Seni hiç görmedim’ diyerek onu yadsır.

Така радість дороги його, а з пороху інші ростуть.

İşte sevinci böyle son bulur, Yerinde başka bitkiler biter.

Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за руку злочинців,

“Tanrı kusursuz insanı reddetmez, Kötülük edenlerin elinden tutmaz.

аж наповнить уста твої сміхом, а губи твої криком радости...

O senin ağzını yine gülüşle, Dudaklarını sevinç haykırışıyla dolduracaktır.

Твої ненависники в сором зодягнуться, і намету безбожних не буде!

Düşmanlarını utanç kaplayacak, Kötülerin çadırı yok olacaktır.”