Job 37

Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого.

“Yüreğim titrer buna, Yerinden oynar.

Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його,

Dinleyin, gürleyen sesini dinleyin, Ağzından çıkan sesi!

його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі.

Şimşeğini göğün altındaki her yere, Yeryüzünün dört bucağına salar.

За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його.

Ardından bir ses gümbürder, Görkemli sesiyle gürler. Sesi duyulunca şimşekleri alıkoymaz.

Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми.

Tanrı’nın sesi şaşılacak biçimde gürler, O, anlayışımızın ötesinde büyük işler yapar.

До снігу говорить Він: Падай на землю! а дощеві та зливі: Будьте сильні!

Çünkü kara, ‘Yere düş’ der, Sağanağa, ‘Bütün şiddetinle boşal.’

Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його.

Yarattığı bütün insanlar ne yaptığını bilsin diye, Herkese işini bıraktırır.

І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах.

Hayvanlar kovuklarına girer, İnlerinde otururlar.

Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод.

Kasırga yuvasından kopar, Soğuk saçılan rüzgarlardan.

Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє.

Tanrı’nın soluğu suları dondurur, Geniş sular buz tutar.

Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара,

Bulutlara nem yükler, Şimşeğini her yana yayar.

і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної,

Yeryüzünde ne buyurursa yapmak üzere Bulutlar O’nun istediği yönde döner durur.

він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість.

Ya insanları cezalandırmak Ya da yeryüzünü sulayıp sevgisini göstermek için Yağmur gönderir.

Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда!

“Dinle, Eyüp, Dur da düşün Tanrı’nın şaşılası işlerini.

Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї?

Tanrı’nın bulutları nasıl düzenlediğini, Şimşeğini nasıl çaktırdığını biliyor musun?

Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання,

Bulutların dengesini, Bilgisi kusursuz olanın şaşılası işlerini biliyor musun?

ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня?

Dünyanın soluğu kesildiğinde Güneyin kavurucu rüzgarı altında Giysilerin seni terletmez mi?

Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?

Dökme tunç bir ayna kadar sert olan gökkubbeyi O’nunla birlikte yayabilir misin?

Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова.

“O’na ne söyleyeceğimizi öğret bize, Çünkü karanlık yüzünden sözümüze düzen veremiyoruz.

Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде?

Konuşmak istediğim O’na söylenebilir mi? Kimse yutulmak ister mi?

І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх.

Rüzgar geçip göğü temizlediğinde Gökte parıldayan ışığa kimse bakamaz.

Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна.

Altın parıltısı geliyor kuzeyden, Tanrı korkunç görkeme bürünmüş.

Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою.

Her Şeye Gücü Yeten’e biz ulaşamayız. Gücü yücedir, Adaleti ve eşsiz doğruluğuyla kimseyi ezmez.

Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.

Bu yüzden insanlar O’na saygı duyar, Çünkü O, bilgeleri dikkate almaz.”