Job 7

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

CIERTAMENTE tiempo limitado tiene el hombre sobre la tierra, Y sus días son como los días del jornalero.

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Como el siervo anhela la sombra, Y como el jornalero espera el reposo de su trabajo:

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Así poseo yo meses de vanidad, Y noches de trabajo me dieron por cuenta.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Cuando estoy acostado, digo: ¿Cuándo me levantaré? Y mide mi corazón la noche, Y estoy harto de devaneos hasta el alba.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Mi carne está vestida de gusanos, y de costras de polvo; Mi piel hendida y abominable.

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Y mis días fueron más ligeros que la lanzadera del tejedor, Y fenecieron sin esperanza.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

Acuérdate que mi vida es viento, Y que mis ojos no volverán á ver el bien.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Los ojos de los que me ven, no me verán más: Tus ojos sobre mí, y dejaré de ser.

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

La nube se consume, y se va: Así el que desciende al sepulcro no subirá;

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

No tornará más á su casa, Ni su lugar le conocerá más.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Por tanto yo no reprimiré mi boca; Hablaré en la angustia de mi espíritu, Y quejaréme con la amargura de mi alma.

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

¿Soy yo la mar, ó ballena, Que me pongas guarda?

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

Cuando digo: Mi cama me consolará, Mi cama atenuará mis quejas;

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Entonces me quebrantarás con sueños, Y me turbarás con visiones.

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Y así mi alma tuvo por mejor el ahogamiento, Y quiso la muerte más que mis huesos.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Aburríme: no he de vivir yo para siempre; Déjame, pues que mis días son vanidad.

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

¿Qué es el hombre, para que lo engrandezcas, Y que pongas sobre él tu corazón,

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Y lo visites todas las mañanas, Y todos los momentos lo pruebes?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

¿Hasta cuándo no me dejarás, Ni me soltarás hasta que trague mi saliva?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Pequé, ¿qué te haré, oh Guarda de los hombres? ¿Por qué me has puesto contrario á ti, Y que á mí mismo sea pesado?

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...

¿Y por qué no quitas mi rebelión, y perdonas mi iniquidad? Porque ahora dormiré en el polvo, Y si me buscares de mañana, ya no seré.