Psalms 88

Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґетна хору. На „Махалат лефннот". Пісня навчальна Гемана езрахеяннина.

Psalmi, Koran lasten veisu, edelläveisaajalle, raadollisten heikkoudesta, Hemanin Esrahilaisen oppi. Herra, minun autuuteni Jumala, minä huudan päivällä ja yöllä sinun edessäs,

Господи, Боже спасіння мого, вдень я кличу й вночі я перед Тобою:

Anna minun rukoukseni etees tulla: kallista korvas huutoni puoleen.

хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зойку мого,

Sillä minun sieluni on surkeutta täynnä, ja minun elämäni on juuri liki helvettiä.

душа бо моя наситилась нещастями, а життя моє зблизилося до шеолу!

Minä olen arvattu niiden kaltaiseksi, jotka hautaan menevät: minä olen niinkuin se mies, jolla ei yhtään apua ole.

Я до тих прирахований став, що в могилу відходять, я став, немов муж той безсилий...

Minä makaan hyljättynä kuolleiden seassa, niinkuin haavoitetut, jotka haudassa makaavat, joita et sinä enää muista, ja jotka kädestäs eroitetut ovat.

Я кинений серед померлих, немов оті трупи, що в гробі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потяті вони від Твоєї руки...

Sinä olet painanut minun alimmaiseen kaivoon, pimeyteen ja syvyyteen.

Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах.

Sinun hirmuisuutes ahdistaa minua, ja pakottaa minua sinun aalloillas, Sela!

На мене лягла Твоя лють, і Ти всіма Своїми ламаннями мучив мене... Села.

Sinä eroitat kauvas ystäväni minusta: sinä olet minun tehnyt heille kauhistukseksi: minä makaan vangittuna, etten minä voi päästä ulos.

Віддалив Ти від мене знайомих моїх, учинив Ти мене за огиду для них... Я замкнений і не виходжу,

Minun kasvoni ovat surkiat raadollisuuden tähden: Herra, minä avukseni huudan sinua joka päivä: minä hajoitan käteni sinun puolees.

стемніло з біди моє око... Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простягаю до Тебе руки свої!...

Teetkös siis ihmeitä kuolleiden seassa? eli nousevatko kuolleet sinua kiittämään? Sela!

Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села.

Luetellaanko haudoissa sinun hyvyyttäs? ja totuuttas kadotuksessa?

Хіба милість Твоя буде в гробі звіщатись, а вірність Твоя в аввадоні?

Tunnetaanko sinun ihmees pimiässä? eli vanhurskautes siinä maassa, jossa kaikki unohdetaan?

Чи познається в темряві чудо Твоє, а в краю забуття справедливість Твоя?

Mutta minä huudan sinua, Herra, ja minun rukoukseni tulee varhain sinun etees.

Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випереджує...

Miksis, Herra, heität pois sieluni, ja peität kasvos minulta?

Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?

Minä olen raadollinen ja väetöin, että minä niin hylätty olen: minä kärsin sinun hirmuisuuttas, että minä lähes epäilen.

Нужденний я та помираю відмалку, переношу страхіття Твої, я ослаблений став...

Sinun vihas tulee minun päälleni: sinun pelkos likistää minua.

Перейшли надо мною Твої пересердя, страхіття Твої зруйнували мене,

Ne saartavat minua joka päivä niinkuin vesi, ja ynnä minua piirittävät.

вони оточають мене, як вода, увесь день, вони разом мене облягають... друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!...

Sinä teet, että minun ystäväni ja lähimmäiseni erkanevat kauvas minusta, ja minun tuttavilleni olen minä pimeydessä.