Job 37

Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого.

Poslouchejte pilně hřmotného hlasu jeho, a zvuku z úst jeho pocházejícího.

Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його,

Pode všecka nebesa jej rozprostírá, a světlo své k krajům země.

його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі.

Za nímž zvučí hlukem, a hřímá hlasem důstojnosti své, aniž mešká s jinými věcmi, když se slýchá hlas jeho.

За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його.

Bůh silný hřímá hlasem svým předivně, činí veliké věci, a však nemůžeme rozuměti, jak.

Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми.

Sněhu zajisté říká: Buď na zemi, tolikéž pršce dešťové, ano i přívalu násilnému.

До снігу говорить Він: Падай на землю! а дощеві та зливі: Будьте сильні!

Zavírá ruku všelikého člověka, aby žádný z lidí nemohl konati díla svého.

Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його.

Tehdáž i zvěř vchází do skrýše, a v peleších svých obývá.

І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах.

Z skrýše vychází vichřice, a od půlnoční strany zima.

Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод.

Dchnutím Bůh silný dává mráz, až se široké vody zavírají.

Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє.

Také i při svlažování země pohybuje oblakem, a rozhání mračno světlem svým.

Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара,

A tentýž sem i tam obrací se moudrostí jeho, aby činil, což by mu koli přikázal na tváři okršlku zemského.

і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної,

Buď k trestání, neb pro zemi svou, buď k prokazování dobrotivosti, spraví to, že se postaví.

він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість.

Pozorujž toho, Jobe, zastav se a podívej se divům Boha silného.

Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда!

Víš-li, kdy Bůh ukládá co o těch věcech, aneb kdy chce osvěcovati světlem oblaky své?

Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї?

Znáš-li, jak se vznášejí oblakové, a jiné divy dokonalého v uměních?

Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання,

A že tě roucho tvé zahřívati bude, když Bůh zemi pokojnou činí větry poledními?

ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня?

Roztahoval-li jsi s ním nebesa trvánlivá, k zrcadlu slitému podobná?

Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?

Poukaž nám, co bychom řekli jemu; nebo nemůžeme ani řeči zpořádati pro temnost.

Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова.

Zdaž jemu kdo oznámí, co bych já mluvil? Pakli by kdo za mne mluvil, jistě že by byl sehlcen.

Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде?

Ano nyní nemohou patřiti lidé na světlo, když jest jasné na oblacích, když je vítr prochází a vyčišťuje,

І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх.

Od půlnoční strany s jasnem jako zlato přicházeje, ale v Bohu hroznější jest sláva.

Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна.

Všemohoucí, jehož vystihnouti nemůžeme, ač jest veliký v moci, však soudem a přísnou spravedlností netrápí.

Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою.

Protož bojí se ho lidé; neohlédá se na žádného z těch, kdož jsou moudrého srdce.

Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.