Job 8

Şuahlı Bildat şöyle yanıtladı:

І заговорив шух'янин Білдад та й сказав:

“Ne zamana dek böyle konuşacaksın? Sözlerin sert rüzgar gibi.

Аж доки ти будеш таке теревенити? І доки слова твоїх уст будуть вітром бурхливим?

Tanrı adaleti saptırır mı, Her Şeye Gücü Yeten doğru olanı çarpıtır mı?

Чи Бог скривлює суд, і хіба Всемогутній викривлює правду?

Oğulların ona karşı günah işlediyse, İsyanlarının cezasını vermiştir.

Якщо твої діти згрішили Йому, то Він їх віддав в руку їх беззаконня!

Ama sen gayretle Tanrı’yı arar, Her Şeye Gücü Yeten’e yalvarırsan,

Якщо ти звертатися будеш до Бога, і будеш благати Всемогутнього,

Temiz ve doğruysan, O şimdi bile senin için kolları sıvayıp Seni hak ettiğin yere geri getirecektir.

якщо чистий ти та безневинний, то тепер Він тобі Свою милість пробудить, і наповнить оселю твою справедливістю,

Başlangıcın küçük olsa da, Sonun büyük olacak.

і хоч твій початок нужденний, але твій кінець буде вельми великий!

“Lütfen, önceki kuşaklara sor, Atalarının neler öğrendiğini iyice araştır.

Поспитай в покоління давнішого, і міцно збагни батьків їхніх,

Çünkü biz daha dün doğduk, bir şey bilmeyiz, Yeryüzündeki günlerimiz sadece bir gölge.

бо ми ж учорашні, й нічого не знаєм, бо тінь наші дні на землі,

Onlar sana anlatıp öğretmeyecek, İçlerindeki sözleri dile getirmeyecek mi?

отож вони навчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойого слова подадуть:

“Bataklık olmayan yerde kamış biter mi? Susuz yerde saz büyür mü?

Чи папірус росте без болота? Чи росте очерет без води?

Henüz yeşilken, kesilmeden, Otlardan önce kururlar.

Він іще в доспіванні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіляку траву:

Tanrı’yı unutan herkesin sonu böyledir, Tanrısız insanın umudu böyle yok olur.

отакі то дороги всіх тих, хто забуває про Бога! І згине надія безбожного,

Onun güvendiği şey kırılır, Dayanağı ise bir örümcek ağıdır.

бо його сподівання як те павутиння, і як дім павуків його певність...

Örümcek ağına yaslanır, ama ağ çöker, Ona tutunur, ama ağ taşımaz.

На свій дім опирається, та не встоїть, тримається міцно за нього, й не вдержиться він...

Tanrısızlar güneşte iyi sulanmış bitkiyi andırır, Dalları bahçenin üzerinden aşar;

Він зеленіє на сонці, й галузки його випинаються понад садка його,

Kökleri taş yığınına sarılır, Çakılların arasında yer aranır.

на купі каміння сплелося коріння його, воно між каміння вросло:

Ama yerinden sökülürse, Yeri, ‘Seni hiç görmedim’ diyerek onu yadsır.

Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його: тебе я не бачило!...

İşte sevinci böyle son bulur, Yerinde başka bitkiler biter.

Така радість дороги його, а з пороху інші ростуть.

“Tanrı kusursuz insanı reddetmez, Kötülük edenlerin elinden tutmaz.

Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за руку злочинців,

O senin ağzını yine gülüşle, Dudaklarını sevinç haykırışıyla dolduracaktır.

аж наповнить уста твої сміхом, а губи твої криком радости...

Düşmanlarını utanç kaplayacak, Kötülerin çadırı yok olacaktır.”

Твої ненависники в сором зодягнуться, і намету безбожних не буде!