Job 7

Le sort de l'homme sur la terre est celui d'un soldat, Et ses jours sont ceux d'un mercenaire.

Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...

Comme l'esclave soupire après l'ombre, Comme l'ouvrier attend son salaire,

Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

Ainsi j'ai pour partage des mois de douleur, J'ai pour mon lot des nuits de souffrance.

так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...

Je me couche, et je dis: Quand me lèverai-je? quand finira la nuit? Et je suis rassasié d'agitations jusqu'au point du jour.

Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...

Mon corps se couvre de vers et d'une croûte terreuse, Ma peau se crevasse et se dissout.

Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...

Mes jours sont plus rapides que la navette du tisserand, Ils s'évanouissent: plus d'espérance!

А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...

Souviens-toi que ma vie est un souffle! Mes yeux ne reverront pas le bonheur.

Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...

L'oeil qui me regarde ne me regardera plus; Ton oeil me cherchera, et je ne serai plus.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...

Comme la nuée se dissipe et s'en va, Celui qui descend au séjour des morts ne remontera pas;

Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,

Il ne reviendra plus dans sa maison, Et le lieu qu'il habitait ne le connaîtra plus.

не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...

C'est pourquoi je ne retiendrai point ma bouche, Je parlerai dans l'angoisse de mon coeur, Je me plaindrai dans l'amertume de mon âme.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:

Suis-je une mer, ou un monstre marin, Pour que tu établisses des gardes autour de moi?

Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?

Quand je dis: Mon lit me soulagera, Ma couche calmera mes douleurs,

Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,

C'est alors que tu m'effraies par des songes, Que tu m'épouvantes par des visions.

то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...

Ah! je voudrais être étranglé! Je voudrais la mort plutôt que ces os!

І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.

Je les méprise!... je ne vivrai pas toujours... Laisse-moi, car ma vie n'est qu'un souffle.

Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...

Qu'est-ce que l'homme, pour que tu en fasses tant de cas, Pour que tu daignes prendre garde à lui,

Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?

Pour que tu le visites tous les matins, Pour que tu l'éprouves à tous les instants?

Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...

Quand cesseras-tu d'avoir le regard sur moi? Quand me laisseras-tu le temps d'avaler ma salive?

Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?

Si j'ai péché, qu'ai-je pu te faire, gardien des hommes? Pourquoi me mettre en butte à tes traits? Pourquoi me rendre à charge à moi-même?

Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?

Que ne pardonnes-tu mon péché, Et que n'oublies-tu mon iniquité? Car je vais me coucher dans la poussière; Tu me chercheras, et je ne serai plus.

І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...