Job 6

فَأَجَابَ أَيُّوبُ وَقَالَ:

А Йов відповів та й сказав:

«لَيْتَ كَرْبِي وُزِنَ، وَمَصِيبَتِي رُفِعَتْ فِي الْمَوَازِينِ جَمِيعَهَا،

Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,

لأَنَّهَا الآنَ أَثْقَلُ مِنْ رَمْلِ الْبَحْرِ. مِنْ أَجْلِ ذلِكَ لَغَا كَلاَمِي.

то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!...

لأَنَّ سِهَامَ الْقَدِيرِ فِيَّ وَحُمَتَهَا شَارِبَةٌ رُوحِي. أَهْوَالُ اللهِ مُصْطَفَّةٌ ضِدِّي.

Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...

هَلْ يَنْهَقُ الْفَرَا عَلَى الْعُشْبِ، أَوْ يَخُورُ الثَّوْرُ عَلَى عَلَفِهِ؟

Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?

هَلْ يُؤْكَلُ الْمَسِيخُ بِلاَ مِلْحٍ، أَوْ يُوجَدُ طَعْمٌ فِي مَرَقِ الْبَقْلَةِ؟

Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?

مَاعَافَتْ نَفْسِي أَنْ تَمَسَّهَا، هذِه صَارَتْ مِثْلَ خُبْزِيَ الْكَرِيهِ!

Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...

« يَا لَيْتَ طِلْبَتِي تَأْتِي وَيُعْطِينِيَ اللهُ رَجَائِي!

О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!

أَنْ يَرْضَى اللهُ بِأَنْ يَسْحَقَنِي، وَيُطْلِقَ يَدَهُ فَيَقْطَعَنِي.

О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав,

فَلاَ تَزَالُ تَعْزِيَتِي وَابْتِهَاجِي فِي عَذَابٍ، لاَ يُشْفِقُ: أَنِّي لَمْ أَجْحَدْ كَلاَمَ الْقُدُّوسِ.

то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!...

مَا هِيَ قُوَّتِي حَتَّى أَنْتَظِرَ؟ وَمَا هِيَ نِهَايَتِي حَتَّى أُصَبِّرَ نَفْسِي؟

Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?

هَلْ قُوَّتِي قُوَّةُ الْحِجَارَةِ؟ هَلْ لَحْمِي نُحَاسٌ؟

Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне?

أَلاَ إِنَّهُ لَيْسَتْ فِيَّ مَعُونَتِي، وَالْمُسَاعَدَةُ مَطْرُودَةٌ عَنِّي!

Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?

« حَقُّ الْمَحْزُونِ مَعْرُوفٌ مِنْ صَاحِبِهِ، وَإِنْ تَرَكَ خَشْيَةَ الْقَدِيرِ.

Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього...

أَمَّا إِخْوَانِي فَقَدْ غَدَرُوا مِثْلَ الْغَدِيرِ. مِثْلَ سَاقِيَةِ الْوُدْيَانِ يَعْبُرُونَ،

Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,

الَّتِي هِيَ عَكِرَةٌ مِنَ الْبَرَدِ، وَيَخْتَفِي فِيهَا الْجَلِيدُ.

темніші від льоду вони, в них ховається сніг.

إِذَا جَرَتِ انْقَطَعَتْ. إِذَا حَمِيَتْ جَفَّتْ مِنْ مَكَانِهَا.

Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого.

يُعَرِّجُ السَّفْرُ عَنْ طَرِيقِهِمْ، يَدْخُلُونَ التِّيهَ فَيَهْلِكُونَ.

Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають.

نَظَرَتْ قَوَافِلُ تَيْمَاءَ. سَيَّارَةُ سَبَاءٍ رَجَوْهَا.

Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.

خَزُوا فِي مَا كَانُوا مُطْمَئِنِّينَ. جَاءُوا إِلَيْهَا فَخَجِلُوا.

І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились.

فَالآنَ قَدْ صِرْتُمْ مِثْلَهَا. رَأَيْتُمْ ضَرْبَةً فَفَزِعْتُمْ.

Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались!

هَلْ قُلْتُ: أَعْطُونِي شَيْئًا، أَوْ مِنْ مَالِكُمُ ارْشُوا مِنْ أَجْلِي؟

Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,

أَوْ نَجُّونِي مِنْ يَدِ الْخَصْمِ، أَوْ مِنْ يَدِ الْعُتَاةِ افْدُونِي؟

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?

عَلِّمُونِي فَأَنَا أَسْكُتُ، وَفَهِّمُونِي فِي أَيِّ شَيْءٍ ضَلَلْتُ.

Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені...

مَا أَشَدَّ الْكَلاَمَ الْمُسْتَقِيمَ، وَأَمَّا التَّوْبِيخُ مِنْكُمْ فَعَلَى مَاذَا يُبَرْهِنُ؟

Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?

هَلْ تَحْسِبُونَ أَنْ تُوَبِّخُوا كَلِمَاتٍ، وَكَلاَمُ الْيَائِسِ لِلرِّيحِ؟

Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,

بَلْ تُلْقُونَ عَلَى الْيَتِيمِ، وَتَحْفُرُونَ حُفْرَةً لِصَاحِبِكُمْ.

і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!...

وَالآنَ تَفَرَّسُوا فِيَّ، فَإِنِّي عَلَى وُجُوهِكُمْ لاَ أَكْذِبُ.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.

اِرْجِعُوا. لاَ يَكُونَنَّ ظُلْمٌ. اِرْجِعُوا أَيْضًا. فِيهِ حَقِّي.

Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда!

هَلْ فِي لِسَانِي ظُلْمٌ، أَمْ حَنَكِي لاَ يُمَيِّزُ فَسَادًا؟

Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?