Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...