Job 16

А Йов відповів та й сказав:

Eyüp şöyle yanıtladı:

Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!

“Buna benzer çok şey duydum, Oysa siz avutmuyor, sıkıntı veriyorsunuz.

Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?

Boş sözleriniz hiç sona ermeyecek mi? Nedir derdiniz, boyuna karşılık veriyorsunuz?

І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,

Yerimde siz olsaydınız, Ben de sizin gibi konuşabilirdim; Size karşı güzel sözler dizer, Başımı sallayabilirdim.

устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

Ağzımdan çıkan sözlerle yüreklendirir, Dudaklarımdan dökülen avutucu sözlerle yatıştırırdım sizi.

Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?

“Konuşsam bile acım dinmez, Sussam ne değişir?

Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,

Ey Tanrı, beni tükettin, Bütün ev halkımı dağıttın.

і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!

Beni sıkıp buruşturdun, bana karşı tanık oldu bu; Zayıflığım kalkmış tanıklık ediyor bana karşı.

Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...

Tanrı öfkeyle saldırıp parçalıyor beni, Dişlerini gıcırdatıyor bana, Düşmanım gözlerini üzerime dikiyor.

Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:

İnsanlar bana dudak büküyor, Aşağılayarak tokat atıyor, Birleşiyorlar bana karşı.

Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...

Tanrı haksızlara teslim ediyor beni, Kötülerin kucağına atıyor.

Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

Ben rahat yaşıyordum, ama Tanrı paraladı beni, Boynumdan tutup yere çaldı. Beni hedef yaptı kendine.

Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...

Okçuları beni kuşatıyor, Acımadan böbreklerimi deşiyor, Ödümü yerlere döküyor.

Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...

Bedenimde gedik üstüne gedik açıyor, Dev gibi üzerime saldırıyor.

Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...

“Giymek için çul diktim, Gururumu ayak altına aldım.

Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,

Ağlamaktan yüzüm kızardı, Gözlerimin altı morardı.

хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!

Yine de ellerim şiddetten uzak, Duam içtendir.

Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,

“Ey toprak, kanımı örtme, Feryadım asla dinmesin.

бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...

Daha şimdiden tanığım göklerde, Beni savunan yücelerdedir.

Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,

Dostlarım benimle eğleniyor, Gözlerim Tanrı’ya yaş döküyor;

і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,

Tanrı kendisiyle insan arasında İnsanoğluyla komşusu arasında hak arasın diye.

бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...

“Çünkü birkaç yıl sonra, Dönüşü olmayan yolculuğa çıkacağım.