Psalms 88

Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґетна хору. На „Махалат лефннот". Пісня навчальна Гемана езрахеяннина.

En sang; en salme av Korahs barn; til sangmesteren; efter Mahalat leannot; en læresalme av Heman, esrahitten.

Господи, Боже спасіння мого, вдень я кличу й вночі я перед Тобою:

Herre, min frelses Gud! Om dagen og om natten roper jeg for dig.

хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зойку мого,

La min bønn komme for ditt åsyn, bøi ditt øre til mitt klagerop!

душа бо моя наситилась нещастями, а життя моє зблизилося до шеолу!

For min sjel er mett av ulykker, og mitt liv er kommet nær til dødsriket.

Я до тих прирахований став, що в могилу відходять, я став, немов муж той безсилий...

Jeg aktes like med dem som farer ned i hulen; jeg er som en mann uten kraft,

Я кинений серед померлих, немов оті трупи, що в гробі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потяті вони від Твоєї руки...

frigitt som en av de døde, lik de ihjelslagne som ligger i graven, som du ikke mere kommer i hu, fordi de er skilt fra din hånd.

Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах.

Du har lagt mig i dypenes hule, på mørke steder, i avgrunner.

На мене лягла Твоя лють, і Ти всіма Своїми ламаннями мучив мене... Села.

Din vrede tynger på mig, og med alle dine bølger trenger du mig. Sela.

Віддалив Ти від мене знайомих моїх, учинив Ти мене за огиду для них... Я замкнений і не виходжу,

Du har drevet mine kjenninger langt bort fra mig, du har gjort mig vederstyggelig for dem; jeg er stengt inne og kommer ikke ut.

стемніло з біди моє око... Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простягаю до Тебе руки свої!...

Mitt øie er vansmektet av elendighet; jeg har påkalt dig, Herre, hver dag, jeg har utbredt mine hender til dig.

Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села.

Mon du gjør undergjerninger for de døde, eller mon dødninger står op og priser dig? Sela.

Хіба милість Твоя буде в гробі звіщатись, а вірність Твоя в аввадоні?

Mon der fortelles i graven om din miskunnhet, i avgrunnen om din trofasthet?

Чи познається в темряві чудо Твоє, а в краю забуття справедливість Твоя?

Mon din undergjerning blir kjent i mørket, og din rettferdighet i glemselens land?

Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випереджує...

Men jeg roper til dig, Herre, og om morgenen kommer min bønn dig i møte.

Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?

Hvorfor, Herre, forkaster du min sjel? Hvorfor skjuler du ditt åsyn for mig?

Нужденний я та помираю відмалку, переношу страхіття Твої, я ослаблений став...

Elendig er jeg og døende fra ungdommen av; jeg bærer dine redsler, jeg må fortvile.

Перейшли надо мною Твої пересердя, страхіття Твої зруйнували мене,

Din vredes luer har gått over mig, dine redsler har tilintetgjort mig.

вони оточають мене, як вода, увесь день, вони разом мене облягають... друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!...

De har omgitt mig som vann hele dagen, de har omringet mig alle sammen. Du har drevet venn og næste langt bort fra mig; mine kjenninger er det mørke sted.