Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Kom i hu, Herre, det som har hendt oss, sku og se hvor vi blir hånet!

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Vår arv er gått over til fremmede, våre hus til utlendinger.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Vi er blitt farløse, har ingen far; våre mødre er som enker.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Vi må kjøpe det vann vi drikker, vår ved må vi betale.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Våre forfølgere er på nakken av oss; vi er trette, vi får ingen hvile.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Til Egypten har vi overgitt oss, og til Assyria, for å bli mettet med brød.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Våre fedre har syndet, de er ikke mere; vi bærer deres misgjerninger.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Træler hersker over oss; ingen river oss ut av deres hånd.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Med fare for vårt liv henter vi vårt brød, truet av ørkenens sverd.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Vår hud brenner som en ovn av hungerens luer.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Kvinner har de krenket i Sion, jomfruer i Judas byer.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Fyrster har de hengt, de gamles åsyn har de ikke hedret.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Unge menn bar kvernen, og gutter segnet under vedbøren.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

De gamle sitter ikke mere i porten, de unge menn ikke mere ved sin strengelek.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Med vårt hjertes glede er det forbi, vår dans er omskiftet til sorg.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Kronen er falt av vårt hode; ve oss, vi har syndet.

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Derfor er vårt hjerte sykt, derfor er våre øine blitt dimme,

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

for Sions bergs skyld, som er øde; rever løper om på det.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Du, Herre, troner til evig tid, din trone blir fra slekt til slekt.

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Hvorfor skulde du glemme oss evig, forlate oss for så lang en tid?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Herre, før oss atter til dig, så vi kan komme tilbake! Forny våre dager, så de blir som i fordums tid!

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

For skulde du rent ha forkastet oss? Skulde du være så storlig vred på oss?