Job 24

Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

Perché non sono dall’Onnipotente fissati dei tempi in cui renda la giustizia? Perché quelli che lo conoscono non veggono quei giorni?

Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

Gli empi spostano i termini, rapiscono greggi e li menano a pascere;

займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

portano via l’asino dell’orfano, prendono in pegno il bove della vedova;

вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

mandano via dalla strada i bisognosi, i poveri del paese si nascondo tutti insieme.

Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

Eccoli, che come onàgri del deserto escono al lor lavoro in cerca di cibo; solo il deserto dà pane a’ lor figliuoli.

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

Raccolgono nei campi la loro pastura, raspollano nella vigna dell’empio;

наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

passan la notte ignudi, senza vestito, senza una coperta che li ripari dal freddo.

мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

Bagnati dagli acquazzoni di montagna, per mancanza di rifugio, si stringono alle rocce.

Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

Ce n’è di quelli che strappano dalla mammella l’orfano, che prendono pegni da poveri!

Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

E questi se ne vanno, ignudi, senza vestiti; hanno fame, e portano i covoni.

Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

Fanno l’olio nel recinto dell’empio; calcan l’uva nel tino e patiscon la sete.

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

Sale dalle città il gemito de’ morenti; l’anima de’ feriti implora aiuto, e Dio non si cura di codeste infamie!

Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

Ve ne son di quelli che si ribellano alla luce, non ne conoscono le vie, non ne battono i sentieri.

На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

L’assassino si leva sul far del giorno, e ammazza il meschino e il povero; la notte fa il ladro.

А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

L’occhio dell’adultero spia il crepuscolo, dicendo: "Nessuno mi vedrà!" e si copre d’un velo la faccia.

Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

I ladri, di notte, sfondano le case; di giorno, si tengono rinchiusi; non conoscono la luce.

бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

Il mattino è per essi come ombra di morte; appena lo scorgono provano i terrori del buio.

Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Voi dite: "L’empio è una festuca sulla faccia dell’acque; la sua parte sulla terra è maledetta; non prenderà più la via delle vigne.

Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

Come la siccità e il calore assorbon le acque della neve, così il soggiorno de’ morti inghiottisce chi ha peccato.

Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

Il seno che lo portò l’oblia; i vermi ne fanno il loro pasto delizioso, nessuno più lo ricorda.

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

L’iniquo sarà troncato come un albero: ei che divorava la sterile, priva di figli, e non faceva del bene alla vedova!"

А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

Invece, Iddio con la sua forza prolunga i giorni dei prepotenti, i quali risorgono, quand’ormai disperavan della vita.

Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

Dà loro sicurezza, fiducia, e i suoi occhi vegliano sul loro cammino.

підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Salgono in alto, poi scompaiono ad un tratto; cadono, son mietuti come gli altri mortali; son falciati come le spighe del grano maturo.

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?

Se così non è, chi mi smentirà, chi annienterà il mio dire?"