Job 37

Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого.

Halljátok meg figyelmetesen az ő hangjának dörgését, és a zúgást, a mely az ő szájából kijön!

Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його,

Az egész ég alatt szétereszti azt, és villámát is a földnek széléig.

його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі.

Utána hang zendül, az ő fenségének hangjával mennydörög, s nem tartja vissza azt, ha szava megzendült.

За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його.

Isten az ő szavával csudálatosan mennydörög, és nagy dolgokat cselekszik, úgy hogy nem érthetjük.

Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми.

Mert azt mondja a hónak: Essél le a földre! És a zápor-esőnek és a zuhogó zápornak: *Szakadjatok.*

До снігу говорить Він: Падай на землю! а дощеві та зливі: Будьте сильні!

Minden ember kezét lepecsétli, hogy megismerje minden halandó, hogy az ő műve.

Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його.

Akkor a vadállat az ő tanyájára húzódik, és az ő barlangjában marad.

І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах.

Rejtekéből előjön a vihar, és az északi szelektől a fagy.

Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод.

Isten lehellete által támad a jég, és szorul össze a víznek szélessége.

Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє.

Majd nedvességgel öntözi meg a felleget, s áttöri a borulatot az ő villáma.

Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара,

És az köröskörül forog az ő vezetése alatt, hogy mindazt megtegyék, a mit parancsol nékik, a föld kerekségének színén.

і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної,

Vagy ostorul, ha földjének úgy kell, vagy áldásul juttatja azt.

він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість.

Vedd ezt füledbe Jób, állj meg és gondold meg az Istennek csudáit.

Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда!

Megtudod-é, mikor rendeli azt rájok az Isten, hogy villanjon az ő felhőjének villáma?

Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї?

Tudod-é, hogy miként lebegnek a felhők, *vagy* a tökéletes tudásnak csudáit *érted-é?*

Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання,

Miképen melegülnek át ruháid, mikor nyugton van a föld a déli széltől?

ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня?

Vele együtt terjesztetted-é ki az eget, a mely szilárd, mint az aczéltükör?

Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите?

Mondd meg nékünk, mit szóljunk néki? A setétség miatt semmit sem kezdhetünk.

Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова.

Elbeszélik-é néki, ha szólok? Ha elmondaná valaki: bizony vége volna!

Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде?

Néha nem látják a napot, bár az égen ragyog; de szél fut át *rajta* és kiderül.

І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх.

Észak felől arany*színű világosság* támad, Isten körül félelmetes dicsőség.

Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна.

Mindenható! Nem foghatjuk meg őt; nagy az ő hatalma és ítélő ereje, és a tiszta igazságot el nem nyomja.

Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою.

Azért rettegjék őt az emberek; a *kevély* bölcsek közül nem lát ő egyet sem.

Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.