Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Muista, Herra, kuinka meille tapahtui: katso ja näe meidän ylönkatsettamme.

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Meidän perintömme on muukalaisten osaksi tullut, ja huoneemme ulkonaisten omaksi.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Me olemme orvot ilman isää, ja äitimme ovat niinkuin lesket.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Vettä, joka meidän omamme oli, me joimme rahalla, omat halot me ostimme hinnalla.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

kaulallamme me vaivaa kärsimme; ja ehkä me jo väsyneet olimme, ei kuitenkaan meille lepoa annettu.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Meidän piti Egyptin ja Assyrian alle meitämme antaman, että me sittekin leipää ravinnoksemme saaneet olisimme.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Meidän isämme ovat syntiä tehneet, ja ei enään ole käsissä; ja meidän pitää heidän pahoja tekojansa nautitseman.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Orjat meitä vallitsevat; ja ei ole kenkään, joka meitä heidän käsistänsä pelastaa.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Meidän pitää hakeman leipämme hengen paolla, miekan edessä korvessa.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Meidän ihomme on poltettu, niinkuin pätsissä, hirmuisen nälän tähden.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

He ovat vaimot Zionissa raiskanneet ja neitseet Juudan kaupungeissa.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Ruhtinaat he ovat hirttäneet, ja vanhimpia ei he kunnioittaneet.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Nuorukaiset piti jauhaman, ja piskuisten täytyi puita kantaissansa kompastua.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

Vanhat puuttuivat porteista, ja nuorukaiset ei enään kanteletta soita.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Meidän sydämemme ilo loppui, meidän tanssimme on kääntynyt murheeksi.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Meidän päästämme on kruunu pudonnut; voi nyt meitä, että me niin olemme syntiä tehneet!

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Sentähden on myös sydämemme murheissansa; niiden tähden ovat meidän silmämme pimenneet;

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

Zionin vuoren tähden, että se niin hävitetty on, että ketut hänessä juoksentelevat.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Mutta sinä Herra, joka ijankaikkisesti olet, ja istuimes ijästä ikään!

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Miksis meidät ijankaikkisesti unohdat, ja niin kauvan meitä peräti hylkäät?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Palauta, Herra, meitä jälleen sinun tykös, että me taas palaisimme; uudista meidän päivämme niinkuin ne alusta olivat.

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

Oletkos meitä peräti heittänyt pois, ja sangen suuresti vihastunut meidän päällemme?