Job 16

А Йов відповів та й сказав:
من این سخنان را بسیار شنیده‌ام. تسلّی شما مرا زیادتر عذاب می‌دهد.
Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!
من این سخنان را بسیار شنیده‌ام. تسلّی شما مرا زیادتر عذاب می‌دهد.
Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?
تا به کی به این حرفهای بیهوده ادامه می‌دهید؟ آیا شما باید همیشه حرف آخر را بزنید؟
І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,
اگر من هم به جای شما بودم می‌توانستم چنین سخنانی بگویم و به عنوان اعتراض سر خود را تکان بدهم.
устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
امّا من شما را نصیحت می‌کردم و با سخنان گرم، شما را تسلّی می‌دادم.
Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?
هرچه بگویم، از درد و رنج من کاسته نمی‌شود و اگر هم ساکت بمانم، دردم دوا نخواهد شد.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,
زیرا تو ای خدا، مرا از زندگی خسته کرده‌ای و خانواده‌ام را از بین برده‌ای.
і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!
تو عرصه را بر من تنگ کردی و دشمن من شدی. من لاغر و استخوانی شده‌ام و مردم این را نتیجهٔ گناهان من می‌دانند.
Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...
تو با خشم خود، گوشت بدنم را پاره کرده‌ای، با دیدهٔ نفرت به من نگاه می‌کنی و مرا دشمن خود می‌پنداری.
Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:
مردم مرا مسخره می‌کنند و به دور من جمع شده به روی من سیلی می‌زنند.
Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...
خدا مرا به دست مردم ظالم و شریر سپرده است.
Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
من زندگی آرام و آسوده‌ای داشتم، امّا او گلوی مرا گرفت و مرا تکه‌تکه کرد. حالا هم مرا هدف خود قرار داده،
Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...
تیرهای خود را از هر سو به سوی من پرتاب می‌کند، مرا زخمی می‌کند و رحمی نشان نمی‌دهد.
Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...
او مانند یک جنگجو حمله می‌کند و پی‌در‌پی مرا زخمی می‌کند.
Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...
لباس سوگواری پوشیده و در خاک ذلّت نشسته‌ام.
Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,
از بس گریه کرده‌ام، چشمانم سرخ شده و دیدگانم را تاریکی فراگرفته است.
хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!
امّا من شخص شریری نیستم و دعای من از صمیم قلب است.
Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,
ای زمین، خون مرا مپوشان و مگذار فریاد عدالت‌خواهی من خاموش گردد.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...
شاهد من در آسمان است و برای من شفاعت می‌کند.
Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,
دوستان من مسخره‌ام می‌کنند، امّا من سیل اشک را در حضور خدا جاری می‌سازم
і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,
و پیش او التماس می‌کنم که به عنوان یک دوست به من گوش بدهد و حرفهای مرا بشنود.
бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...
زیرا بزودی می‌میرم و به جایی می‌روم که از آنجا امید بازگشت نیست.