Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

HERRE, kom vor skæbne i Hu, sku ned og se vor skændsel!

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Vor Arvelod tilfaldt fremmede, Udlændinge fik vore Huse.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Forældreløse, faderløse er vi, som Enker er vore Mødre.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Vort Drikkevand må vi købe, betale må vi vort Brænde.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Åget trykker vor Nakke, vi trættes og finder ej Hvile.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Ægypten rakte vi Hånd, Assur, for at mættes med Brød.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Vore Fædre, som synded, er borte, og vi må bære deres Skyld.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Over os råder Trælle, ingen frier os fra dem.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Med Livsfare henter vi vort Brød, udsatte for Ørkenens Sværd.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Vor Hud er sværtet som en Ovn af Hungerens svidende Lue.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

De skændede kvinder i Zion, Jomfruer i Judas Byer.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Fyrster greb de og hængte, tog intet Hensyn til gamle.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Ynglinge sattes til Kværnen, under Brændeknippet segnede Drenge.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

De gamle forsvandt fra Porten, de unge fra Strengenes Leg.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Vort Hjertes Glæde er borte, vor Dans er vendt til Sorg.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Kronen faldt af vort Hoved, ve os, at vi har syndet!

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Vort Hjerte blev derfor sygt, derfor vort Øje mørkt:

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

For Zions Bjerg, som er øde, Ræve tumler sig der.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Du, HERRE, troner for evigt, fra Slægt til Slægt står din trone.

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Hvi glemmer du os bestandig og svigter os alle dage?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Omvend os, HERRE, til dig, så vender vi om, giv os nye Dage, som fordum!

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

Eller har du helt stødt os bort, er din Vrede mod os uden Ende?