Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Rozpomeň se, Hospodine, co se nám děje; popatř a viz pohanění naše.

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Dědictví naše obráceno jest k cizím, domové naši k cizozemcům.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Sirotci jsme a bez otce, matky naše jsou jako vdovy.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Vody své za peníze pijeme, dříví naše za záplatu přichází.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Na hrdle svém protivenství snášíme, pracujeme, nedopouští se nám odpočinouti.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Egyptským podáváme ruky i Assyrským, abychom nasyceni byli chlebem.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Otcové naši hřešili, není jich, my pak trestáni po nich neseme.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Služebníci panují nad námi; není žádného, kdo by vytrhl z ruky jejich.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

S opovážením se života svého hledáme chleba svého, pro strach meče i na poušti.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Kůže naše jako pec zčernaly od náramného hladu.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Ženám na Sionu i pannám v městech Judských násilé činí.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Knížata rukou jejich zvěšena jsou, osoby starých nemají v poctivosti.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Mládence k žernovu berou, a pacholata pod dřívím klesají.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

Starci sedati v branách přestali a mládenci od zpěvů svých.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Přestala radost srdce našeho, obrátilo se v kvílení plésání naše.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Spadla koruna s hlavy naší; běda nám již, že jsme hřešili.

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Protoť jest mdlé srdce naše, pro tyť věci zatměly se oči naše,

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

Pro horu Sion, že zpuštěna jest; lišky chodí po ní.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Ty Hospodine, na věky zůstáváš, a stolice tvá od národu do pronárodu.

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Proč se zapomínáš na věky na nás, a opouštíš nás za tak dlouhé časy?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Obrať nás, ó Hospodine, k sobě,a obráceni budeme; obnov dny naše, jakž byly za starodávna.

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

Nebo zdali všelijak zavržeš nás, a hněvati se budeš na nás velice?