Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Spomeni se, Jahve, što nas je snašlo, pogledaj, vidi sramotu našu!

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Baština naša pade u ruke strancima, domovi naši pripadoše tuđincima.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Siročad smo: oca nemamo, majke su nam kao udovice.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Vodu što pijemo plaćamo novcem, i za drvo valja nam platiti.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Jaram nam je o vratu, gone nas, iscrpljeni smo, ne daju nam predahnuti.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Pružamo ruke k Egiptu i Asiriji da se kruha nasitimo.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Oci naši zgriješiše i više ih nema, a mi nosimo krivice njihove.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Robovi nama zapovijedaju, a nitko da nas izbavi iz ruku njihovih.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Kruh svoj donosimo izlažući život maču u pustinji.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Koža nam gori kao peć užarena, ognjicom od plamena gladi.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Oskvrnuli su žene na Sionu i djevice u gradovima judejskim.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Svojim su rukama vješali knezove, ni lica staračka nisu poštivali.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Mladići su nosili žrvnjeve, djeca padala pod bremenom drva.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

Starci su ostavili vrata, mladići više ne sviraju na lirama.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Radosti nesta iz naših srdaca, naš ples se pretvori u tugovanje.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Pao je vijenac s naše glave, jao nama što zgriješismo!

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Evo zašto nam srce boluje, evo zašto nam oči se zastiru:

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

zato što Gora sionska opustje i po njoj se šuljaju šakali.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Ali ti, Jahve, ostaješ zauvijek, tvoj je prijesto od koljena do koljena.

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Zašto da nas zaboraviš zauvijek, da nas ostaviš za mnoge dane?

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Vrati nas k sebi, Jahve, obratit ćemo se, obnovi dane naše kao što nekoć bijahu.

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

Il' nas hoćeš sasvim zabaciti i na nas se beskrajno srditi?