Psalms 88

Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґетна хору. На „Махалат лефннот". Пісня навчальна Гемана езрахеяннина.

(По слав. 87) Песен. Псалм на Кореевите синове. За първия певец. По музиката на Махалат леанот. Маскил на езраеца Еман. ГОСПОДИ, Боже на спасението ми, ден и нощ виках пред Теб.

Господи, Боже спасіння мого, вдень я кличу й вночі я перед Тобою:

Нека дойде молитвата ми пред Теб, приклони ухото Си към вика ми,

хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зойку мого,

защото душата ми се насити на бедствия и животът ми се приближава до Шеол.

душа бо моя наситилась нещастями, а життя моє зблизилося до шеолу!

Счетох се с онези, които слизат в рова, станах като мъж, който няма сила,

Я до тих прирахований став, що в могилу відходять, я став, немов муж той безсилий...

паднал между мъртвите, като убитите, които лежат в гроба, за които Ти не си спомняш вече, и които са отсечени от ръката Ти.

Я кинений серед померлих, немов оті трупи, що в гробі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потяті вони від Твоєї руки...

Положил си ме в най-дълбокия ров, в тъмни места, в бездни.

Умістив Ти мене в глибочезну могилу, до пітьми в глибинах.

Яростта ти натегна върху мен и с всичките Си вълни ме притискаш. (Села.)

На мене лягла Твоя лють, і Ти всіма Своїми ламаннями мучив мене... Села.

Отдалечил си от мен познатите ми, направил си ме мерзост за тях, затворен съм и не мога да изляза,

Віддалив Ти від мене знайомих моїх, учинив Ти мене за огиду для них... Я замкнений і не виходжу,

окото ми чезне от скръб. ГОСПОДИ, Теб призовавах всеки ден, към Теб простирах ръцете си.

стемніло з біди моє око... Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простягаю до Тебе руки свої!...

За мъртвите ли ще вършиш чудеса? Или сенките ще станат да Те хвалят? (Села.)

Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села.

В гроба ли ще се прогласява милостта Ти, в Авадон ли — верността Ти?

Хіба милість Твоя буде в гробі звіщатись, а вірність Твоя в аввадоні?

В мрака ли ще станат известни чудесата Ти, в земята на забравата ли — правдата Ти?

Чи познається в темряві чудо Твоє, а в краю забуття справедливість Твоя?

Но аз към Теб извиках, ГОСПОДИ, и сутрин молитвата ми Те посреща.

Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випереджує...

ГОСПОДИ, защо отхвърляш душата ми, криеш лицето Си от мен?

Для чого, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?

От младостта си съм окаян и линея, търпя Твоите ужаси и съм смутен.

Нужденний я та помираю відмалку, переношу страхіття Твої, я ослаблений став...

Пламтящият Ти гняв премина върху мен, Твоите ужаси ме поядоха.

Перейшли надо мною Твої пересердя, страхіття Твої зруйнували мене,

Заобиколиха ме като вода цял ден, обкръжиха ме отвсякъде.

вони оточають мене, як вода, увесь день, вони разом мене облягають... друга й приятеля віддалив Ти від мене, знайомі мої як та темрява!...

Отдалечил си от мен приятел и другар, познатите ми са в мрак.