Lamentations 5

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

اُذْكُرْ يَا رَبُّ مَاذَا صَارَ لَنَا. أَشْرِفْ وَانْظُرْ إِلَى عَارِنَا.

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

قَدْ صَارَ مِيرَاثُنَا لِلْغُرَبَاءِ. بُيُوتُنَا لِلأَجَانِبِ.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

صِرْنَا أَيْتَامًا بِلاَ أَبٍ. أُمَّهَاتُنَا كَأَرَامِلَ.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

شَرِبْنَا مَاءَنَا بِالْفِضَّةِ. حَطَبُنَا بِالثَّمَنِ يَأْتِي.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

عَلَى أَعْنَاقِنَا نُضْطَهَدُ. نَتْعَبُ وَلاَ رَاحَةَ لَنَا.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

أَعْطَيْنَا الْيَدَ لِلْمِصْرِيِّينَ وَالأَشُّورِيِّينَ لِنَشْبَعَ خُبْزًا.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

آبَاؤُنَا أَخْطَأُوا وَلَيْسُوا بِمَوْجُودِينَ، وَنَحْنُ نَحْمِلُ آثَامَهُمْ.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

عَبِيدٌ حَكَمُوا عَلَيْنَا. لَيْسَ مَنْ يُخَلِّصُ مِنْ أَيْدِيهِمْ.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

بِأَنْفُسِنَا نَأْتِي بِخُبْزِنَا مِنْ جَرَى سَيْفِ الْبَرِّيَّةِ.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

جُلُودُنَا اسْوَدَّتْ كَتَنُّورٍ مِنْ جَرَى نِيرَانِ الْجُوعِ.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

أَذَلُّوا النِّسَاءَ فِي صِهْيَوْنَ، الْعَذَارَى فِي مُدُنِ يَهُوذَا.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

الرُّؤَسَاءُ بِأَيْدِيهِمْ يُعَلَّقُونَ، وَلَمْ تُعْتَبَرْ وُجُوهُ الشُّيُوخِ.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

أَخَذُوا الشُّبَّانَ لِلطَّحْنِ، وَالصِّبْيَانَ عَثَرُوا تَحْتَ الْحَطَبِ.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

كَفَّتِ الشُّيُوخُ عَنِ الْبَابِ، وَالشُّبَّانُ عَنْ غِنَائِهِمْ.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

مَضَى فَرَحُ قَلْبِنَا. صَارَ رَقْصُنَا نَوْحًا.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

سَقَطَ إِكْلِيلُ رَأْسِنَا. وَيْلٌ لَنَا لأَنَّنَا قَدْ أَخْطَأْنَا.

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

مِنْ أَجْلِ هذَا حَزِنَ قَلْبُنَا. مِنْ أَجْلِ هذِهِ أَظْلَمَتْ عُيُونُنَا.

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

مِنْ أَجْلِ جَبَلِ صِهْيَوْنَ الْخَرِبِ. الثَّعَالِبُ مَاشِيَةٌ فِيهِ.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

أَنْتَ يَا رَبُّ إِلَى الأَبَدِ تَجْلِسُ. كُرْسِيُّكَ إِلَى دَوْرٍ فَدَوْرٍ.

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

لِمَاذَا تَنْسَانَا إِلَى الأَبَدِ وَتَتْرُكُنَا طُولَ الأَيَّامِ؟

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

اُرْدُدْنَا يَا رَبُّ إِلَيْكَ فَنَرْتَدَّ. جَدِّدْ أَيَّامَنَا كَالْقَدِيمِ.

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

هَلْ كُلَّ الرَّفْضِ رَفَضْتَنَا؟ هَلْ غَضِبْتَ عَلَيْنَا جِدًّا؟