Lamentations 5

Ενθυμηθητι, Κυριε, τι εγεινεν εις ημας επιβλεψον, και ιδε τον ονειδισμον ημων.

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Η κληρονομια ημων μετεστραφη εις αλλοτριους, αι οικιαι ημων εις ξενους.

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Εγειναμεν ορφανοι ανευ πατρος, αι μητερες ημων ως χηραι.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Με αργυριον επιομεν το υδωρ ημων τα ξυλα ημων επωληθησαν εις ημας.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Επι τον τραχηλον ημων ειναι διωγμος εμοχθησαμεν, αναπαυσιν δεν εχομεν.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Ηπλωσαμεν χειρα προς τους Αιγυπτιους, προς τους Ασσυριους, δια να χορτασθωμεν αρτον.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Οι πατερες ημων ημαρτησαν, εκεινοι δεν υπαρχουσι και ημεις φερομεν τας ανομιας αυτων.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Δουλοι εξουσιαζουσιν εφ ημας δεν υπαρχει ο λυτρονων εκ της χειρος αυτων.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Φερομεν τον αρτον ημων μετα κινδυνου της ζωης ημων, απ εμπροσθεν της �ομφαιας της ερημου.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Το δερμα ημων ημαυρωθη ως κλιβανος, απο της καυσεως της πεινης.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

Εταπεινωσαν τας γυναικας εν Σιων, τας παρθενους εν ταις πολεσιν Ιουδα.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Οι αρχοντες εκρεμασθησαν υπο των χειρων αυτων τα προσωπα των πρεσβυτερων δεν ετιμηθησαν.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Οι νεοι υπεβληθησαν εις το αλεσμα, και τα παιδια επεσον υπο τα ξυλα.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

Οι πρεσβυτεροι επαυσαν απο των πυλων, οι νεοι απο των ασματων αυτων.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

Επαυσεν η χαρα της καρδιας ημων, ο χορος ημων εστραφη εις πενθος.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Ο στεφανος της κεφαλης ημων επεσεν ουαι δε εις ημας, διοτι ημαρτησαμεν.

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Δια τουτο εξελιπεν η καρδια ημων, δια ταυτα εσκοτοδινιασαν οι οφθαλμοι ημων.

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

Δια την ερημωσιν του ορους Σιων, αι αλωπεκες περιπατουσιν εν αυτω.

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

Συ, Κυριε, κατοικεις εις τον αιωνα ο θρονος σου διαμενει εις γενεαν και γενεαν.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Δια τι θελεις μας λησμονησει δια παντος; θελεις μας εγκαταλειψει εις μακροτητα ημερων;

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Επιστρεψον ημας, Κυριε, προς σε και θελομεν επιστραφη. Ανανεωσον τας ημερας ημων ως το προτερον.

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Διατι απερριψας ημας ολοτελως, ωργισθης εναντιον ημων εως σφοδρα;

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...