Job 16

من این سخنان را بسیار شنیده‌ام. تسلّی شما مرا زیادتر عذاب می‌دهد.
А Йов відповів та й сказав:
من این سخنان را بسیار شنیده‌ام. تسلّی شما مرا زیادتر عذاب می‌دهد.
Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!
تا به کی به این حرفهای بیهوده ادامه می‌دهید؟ آیا شما باید همیشه حرف آخر را بزنید؟
Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?
اگر من هم به جای شما بودم می‌توانستم چنین سخنانی بگویم و به عنوان اعتراض سر خود را تکان بدهم.
І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,
امّا من شما را نصیحت می‌کردم و با سخنان گرم، شما را تسلّی می‌دادم.
устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
هرچه بگویم، از درد و رنج من کاسته نمی‌شود و اگر هم ساکت بمانم، دردم دوا نخواهد شد.
Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?
زیرا تو ای خدا، مرا از زندگی خسته کرده‌ای و خانواده‌ام را از بین برده‌ای.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,
تو عرصه را بر من تنگ کردی و دشمن من شدی. من لاغر و استخوانی شده‌ام و مردم این را نتیجهٔ گناهان من می‌دانند.
і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!
تو با خشم خود، گوشت بدنم را پاره کرده‌ای، با دیدهٔ نفرت به من نگاه می‌کنی و مرا دشمن خود می‌پنداری.
Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...
مردم مرا مسخره می‌کنند و به دور من جمع شده به روی من سیلی می‌زنند.
Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:
خدا مرا به دست مردم ظالم و شریر سپرده است.
Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...
من زندگی آرام و آسوده‌ای داشتم، امّا او گلوی مرا گرفت و مرا تکه‌تکه کرد. حالا هم مرا هدف خود قرار داده،
Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
تیرهای خود را از هر سو به سوی من پرتاب می‌کند، مرا زخمی می‌کند و رحمی نشان نمی‌دهد.
Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...
او مانند یک جنگجو حمله می‌کند و پی‌در‌پی مرا زخمی می‌کند.
Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...
لباس سوگواری پوشیده و در خاک ذلّت نشسته‌ام.
Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...
از بس گریه کرده‌ام، چشمانم سرخ شده و دیدگانم را تاریکی فراگرفته است.
Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,
امّا من شخص شریری نیستم و دعای من از صمیم قلب است.
хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!
ای زمین، خون مرا مپوشان و مگذار فریاد عدالت‌خواهی من خاموش گردد.
Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,
شاهد من در آسمان است و برای من شفاعت می‌کند.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...
دوستان من مسخره‌ام می‌کنند، امّا من سیل اشک را در حضور خدا جاری می‌سازم
Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,
و پیش او التماس می‌کنم که به عنوان یک دوست به من گوش بدهد و حرفهای مرا بشنود.
і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,
زیرا بزودی می‌میرم و به جایی می‌روم که از آنجا امید بازگشت نیست.
бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...