Lamentations 5

HERRE, kom vor skæbne i Hu, sku ned og se vor skændsel!

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

Vor Arvelod tilfaldt fremmede, Udlændinge fik vore Huse.

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Forældreløse, faderløse er vi, som Enker er vore Mødre.

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Vort Drikkevand må vi købe, betale må vi vort Brænde.

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

Åget trykker vor Nakke, vi trættes og finder ej Hvile.

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

Ægypten rakte vi Hånd, Assur, for at mættes med Brød.

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Vore Fædre, som synded, er borte, og vi må bære deres Skyld.

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Over os råder Trælle, ingen frier os fra dem.

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Med Livsfare henter vi vort Brød, udsatte for Ørkenens Sværd.

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

Vor Hud er sværtet som en Ovn af Hungerens svidende Lue.

Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

De skændede kvinder i Zion, Jomfruer i Judas Byer.

Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

Fyrster greb de og hængte, tog intet Hensyn til gamle.

Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

Ynglinge sattes til Kværnen, under Brændeknippet segnede Drenge.

Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

De gamle forsvandt fra Porten, de unge fra Strengenes Leg.

Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

Vort Hjertes Glæde er borte, vor Dans er vendt til Sorg.

втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

Kronen faldt af vort Hoved, ve os, at vi har syndet!

Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

Vort Hjerte blev derfor sygt, derfor vort Øje mørkt:

тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

For Zions Bjerg, som er øde, Ræve tumler sig der.

через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

Du, HERRE, troner for evigt, fra Slægt til Slægt står din trone.

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

Hvi glemmer du os bestandig og svigter os alle dage?

Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

Omvend os, HERRE, til dig, så vender vi om, giv os nye Dage, som fordum!

Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

Eller har du helt stødt os bort, er din Vrede mod os uden Ende?

Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...