Job 10

taedet animam meam vitae meae dimittam adversum me eloquium meum loquar in amaritudine animae meae

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

dicam Deo noli me condemnare indica mihi cur me ita iudices

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

numquid bonum tibi videtur si calumnieris et opprimas me opus manuum tuarum et consilium impiorum adiuves

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

numquid oculi carnei tibi sunt aut sicut videt homo et tu videbis

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

numquid sicut dies hominis dies tui et anni tui sicut humana sunt tempora

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

ut quaeras iniquitatem meam et peccatum meum scruteris

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

et scias quia nihil impium fecerim cum sit nemo qui de manu tua possit eruere

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

manus tuae plasmaverunt me et fecerunt me totum in circuitu et sic repente praecipitas me

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

memento quaeso quod sicut lutum feceris me et in pulverem reduces me

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

nonne sicut lac mulsisti me et sicut caseum me coagulasti

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

pelle et carnibus vestisti me et ossibus et nervis conpegisti me

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

vitam et misericordiam tribuisti mihi et visitatio tua custodivit spiritum meum

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

licet haec celes in corde tuo tamen scio quia universorum memineris

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

si peccavi et ad horam pepercisti mihi cur ab iniquitate mea mundum me esse non pateris

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

et si impius fuero vae mihi est et si iustus non levabo caput saturatus adflictione et miseria

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

et propter superbiam quasi leaenam capies me reversusque mirabiliter me crucias

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

instauras testes tuos contra me et multiplicas iram tuam adversum me et poenae militant in me

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

quare de vulva eduxisti me qui utinam consumptus essem ne oculus me videret

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

fuissem quasi qui non essem de utero translatus ad tumulum

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

numquid non paucitas dierum meorum finietur brevi dimitte ergo me ut plangam paululum dolorem meum

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

antequam vadam et non revertar ad terram tenebrosam et opertam mortis caligine

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

terram miseriae et tenebrarum ubi umbra mortis et nullus ordo et sempiternus horror inhabitans

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...