Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

taedet animam meam vitae meae dimittam adversum me eloquium meum loquar in amaritudine animae meae

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

dicam Deo noli me condemnare indica mihi cur me ita iudices

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

numquid bonum tibi videtur si calumnieris et opprimas me opus manuum tuarum et consilium impiorum adiuves

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

numquid oculi carnei tibi sunt aut sicut videt homo et tu videbis

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

numquid sicut dies hominis dies tui et anni tui sicut humana sunt tempora

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

ut quaeras iniquitatem meam et peccatum meum scruteris

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

et scias quia nihil impium fecerim cum sit nemo qui de manu tua possit eruere

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

manus tuae plasmaverunt me et fecerunt me totum in circuitu et sic repente praecipitas me

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

memento quaeso quod sicut lutum feceris me et in pulverem reduces me

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

nonne sicut lac mulsisti me et sicut caseum me coagulasti

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

pelle et carnibus vestisti me et ossibus et nervis conpegisti me

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

vitam et misericordiam tribuisti mihi et visitatio tua custodivit spiritum meum

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

licet haec celes in corde tuo tamen scio quia universorum memineris

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

si peccavi et ad horam pepercisti mihi cur ab iniquitate mea mundum me esse non pateris

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

et si impius fuero vae mihi est et si iustus non levabo caput saturatus adflictione et miseria

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

et propter superbiam quasi leaenam capies me reversusque mirabiliter me crucias

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

instauras testes tuos contra me et multiplicas iram tuam adversum me et poenae militant in me

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

quare de vulva eduxisti me qui utinam consumptus essem ne oculus me videret

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

fuissem quasi qui non essem de utero translatus ad tumulum

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

numquid non paucitas dierum meorum finietur brevi dimitte ergo me ut plangam paululum dolorem meum

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

antequam vadam et non revertar ad terram tenebrosam et opertam mortis caligine

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

terram miseriae et tenebrarum ubi umbra mortis et nullus ordo et sempiternus horror inhabitans