Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

 Min själ är led vid livet.  Jag vill giva fritt lopp åt min klagan,  jag vill tala i min själs bedrövelse.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

 Jag vill säga till Gud: Döm mig icke skyldig;  låt mig veta varför du söker sak mot mig.

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

 Anstår det dig att öva våld, att förkasta dina händers verk,  medan du låter ditt ljus lysa över de ogudaktigas rådslag?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

 Har du då ögon som en varelse av kött,  eller ser du såsom människor se?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

 Är din ålder som en människas ålder,  eller äro dina år såsom en mans tider,

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

 eftersom du letar efter missgärning hos mig  och söker att hos mig finna synd,

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

 du som dock vet att jag icke är skyldig,  och att ingen finnes, som kan rädda ur din hand?

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

 Dina händer hava danat och gjort mig,  helt och i allo; och nu fördärvar du mig!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

 Tänk på huru du formade mig såsom lera;  och nu låter du mig åter varda till stoft!

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

 Ja, du utgöt mig såsom mjölk,  och såsom ostämne lät du mig stelna.

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

 Med hud och kött beklädde du mig,  av ben och senor vävde du mig samman.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

 Liv och nåd beskärde du mig,  och genom din vård bevarades min ande.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

 Men därvid gömde du i ditt hjärta den tanken,  jag vet att du hade detta i sinnet:

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

 om jag syndade, skulle du vakta på mig  och icke lämna min missgärning ostraffad.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

 Ve mig, om jag befunnes vara skyldig!  Men vore jag än oskyldig, så finge jag ej lyfta mitt huvud,  jag skulle mättas av skam och skåda min ofärd.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

 Höjde jag det likväl, då skulle du såsom ett lejon jaga mig  och alltjämt bevisa din undermakt på mig.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

 Nya vittnen mot mig skulle du då föra fram  och alltmer låta mig känna din förtörnelse;  med skaror efter skaror skulle du ansätta mig.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

 Varför lät du mig då komma ut ur modersskötet?  Jag borde hava förgåtts, innan något öga såg mig,

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

 hava blivit såsom hade jag aldrig varit till;  från moderlivet skulle jag hava förts till graven.

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

 Kort är ju min tid; må han då låta mig vara,  lämna mig i fred, så att jag får en flyktig glädje,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

 innan jag går hädan, för att aldrig komma åter,  bort till mörkrets och dödsskuggans land,

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

 till det land vars dunkel är såsom djupa vatten,  dit där dödsskugga och förvirring råder,  ja, där dagsljuset självt är såsom djupa vatten.